Торт та інші розчарування
Оксана збивала крем на бісквіт, рухи її були точними, як у годинникаря. Торт для Соломії, її дочки, мав бути шедевром: три яруси, ванільний крем, свіжа полуниця, тонкі завитки шоколаду. Сьогодні Соломії виповнювалося вісімнадцять, і Оксана сподівалася, що цей торт її найкращий за двадцять років роботи кондитером зруйнує стіну, що виросла між ними за останній рік.
Мам, ти ще не закінчила? Соломія ввірвалася на кухню, її кеди скрипнули по лінолеуму. Марійка вже їде, а в нас халепа!
Майже готово, Оксана усміхнулася, витираючи руки об фартух. Подивись, як тобі?
Соломія кинцем ока глянула на торт, її обличчя залишилося байдужим.
Ну нормально. Тільки, знаєш, Марійка каже, що такі торти вже не в моді. Зараз усі роблять мінімалізм, без усіх цих завиточків.
Оксана відчула, як ложка в її руці стала важчою.
Це не завиточки, Соломійко. Це твої улюблені візерунки, як на тортові в твій десятий день народження. Памятаєш?
Мам, мені було десять, Соломія заплющила очі. Гаразд, я приберу в вітальні. Тато знову завалив усі своїми паперами.
Вона пішла, залишивши за собою легкий запах парфумів і відчуття, що Оксана розмовляє з порожнечею.
—
До шостої вечора вітальня перетворилася: кульки, гірлянди, стіл із закусками. Оксана поставила торт на центральний стіл, його ягоди блищали під світлом люстри, як маленькі рубіни. Вона згадала, як минулого року Соломія відмовилася від сімейного свята, втекла із друзями до кавярні. “Я доросла, мам”, кинула вона тоді. Оксана півроку збирала на цей торт, відмовляючись від нових туфель і підписки на кулінарні курси, щоб сьогодні все було ідеально.
Дзвінок у двері розірвав її думки. Соломія кинулася відчиняти, і в квартиру увійшла Марійка висока, з яскраво-рожевими нігтями і поглядом, що оцінював усе, як сканер.
Ого, це що, торт? Марійка зупинилася перед шедевром Оксани, схиливши голову. Соломійко, ти серйозно? Це ж для дітей!
Ну, це мамина фішка, Соломія захихотіла, але її щоки порожевіли. Вона любить такі ретро-штуки.
Ретро? Марійка засміялася, її голос дзвенів, як бите скло. Це як із девяностих! Зараз у тренді голі торти, з ягодами і без цього крему. Правда, Соломія?
Оксана стиснула край фартука, відчуваючи, як кухня стає тіснішою.
Вітаю, Марійко, вона намагалася посміхнутися. Це торт за смаком Соломії. Вона завжди любила ваніль і полуницю.
Любила, Марійка наголосила на останньому слові, дивлячись на Соломію. Але смаки змінюються, правда? Соломія тепер у веганському вайбі, так?
Соломія занервувала, крутячи браслет.
Ну, не зовсім Але Марійка права, мам. Може, наступного року зробиш щось сучасніше?
Оксана відчула, як серце стиснулося, але кивнула.
Гаразд, Соломійко. А поки давай зустрічати гостей.
—
Гості, друзі Соломії зі школи та коледжу, наповнили вітальню сміхом і музикою. Оксана розносила канапки, намагаючись не помічати, як Марійка щось шепоче Соломії, показуючи на її торт. Чоловік Оксани, Богдан, сидів у кутку, впявшись у ноутбук. Його “терміновий проект” завжди був важливішим за сімейні справи.
Оксано, як ти? Богдан ледве підняв очі. Торт чудовий, як завжди.
Дякую, Оксана вимусила посмішку. Може, допоможеш з напоями?
Зараз, тільки закінчу листа, він знову впявся в екран.
Оксана повернулася до столу, де Марійка голосно розповідала про “трендові вечірки”.
У Львові нещодавно була тусовка, сповіщала вона, торт був без глютену, без цукру, з матчею. Оце рівень! А тут вона кивнула на торт Оксани, ніби бабуся пекла.
Гості засміялися. Соломія почервоніла, але мовчала, крутячи край скатертини.
Марійко, це мамин торт, тихо сказала вона. Вона старалася.
Старалася? Марійка підняла брови. Соломійко, старатися це одне, а потрапити у тренд інше. Ти ж не хочеш, щоб твої вісімнадцять виглядали як дитячий ранок?
Оксана відчула, як щоки палають. Вона хотіла заперечити, але її погляд впав на Соломію, яка опустила очі, ніби погоджуючись.
—
Кульмінація вечора настала, коли прийшов час дмухати свічки. Оксана прикотила торт на візку, її руки тремтіли від хвилювання. Гості замовкли, камери телефонів націлилися на Соломію. Оксана запалила свічки, їх вогні відбивалися в очах доньки, як у дитинстві.
Соломійко, загадуй бажання, Оксана усміхнулася, відчуваючи ком у горлі.
Постривай, Марі Пробач, мамо, прошепотіла Соломія, раптом обнявши її так, ніби хотіла повернути весь той час, коли була холодною.
