Світлана Володимирівна була не в захваті від новини, що її донька у стосунках із багатим хлопцем. Якось здавалося, що діти із простих сімей повинні спілкуватися із такими ж дітьми, а заможні відповідно лише із заможними.
Жінка рано залишилася без чоловіка і мусила покладатися лише на свої сили. Якою тільки роботою не займалася вона. І швея, і повар, і продавчиня. Загалом, хваталася за будь-яку пропозицію.
Світлана Володимирівна вважала, що її боргом є забезпечити доньку усім необхідним. Щоб Інна не була гіршою від інших дітей. Ще з дитинства дівчина мріяла стати вчителем початкових класів, тож і в цьому їй допомогла матір. Освіту здобуто.
Скоро Інна сказала, що виходить заміж і тягнути з весіллям не збираються. Світлана знову запереживала, за які кошти буде робити святкування дочці. У сім’ї ж нареченого грошей на таке вистачало. Вони мали власний бізнес.
В один передвесільний день Світлану Володимирівну навіть запросили на знайомство за горнятком кави.
З порогу матір Дмитра почала звертати увагу гості на круті ремонти від дизайнерів, гарні дорогі меблі. Світлана Володимирівна не знала, як реагувати на таке. Занадто захоплюватися не було бажання, та й виглядало б це як заздрість. Тому поводила себе жінка стримано.
Аби купити Інні весільну сукню, довелося позичити грошей у хорошої подруги. Собі ж вбрання не купувала, вдягнула те, що було в шафі і мало гарний вигляд.
У день весілля все йшло як на традиційному весілля. Всі гості голосно кричали «Гірко!», а от матір дівчини не спішила радіти, адже на її душі справді було гірко. Якось ненароком вона почула, що батьки нареченого розповідають всім гостям, що таке пишне свято організували самостійно. Нібито хочуть дати своєму синові усе найкраще.
Насправді Світлана за своїх гостей платила сама. І ці гроші далися їй не легко.
Посередині застілля тамада підійшов до столу з батьками і дав мікрофон батькам Діми. Вони охоче прийняли його і почали свою промову:
– Синку, ми дуже міцно любимо тебе і сьогодні хочемо подарувати вам з Інночкою величеньку суму на дизайнерські меблі, такі як у нашому домі.
Всі були ошелешені. Відразу почали плескати батькам за таку щедрість і турботу. Ніхто не звернув увагу, що слово має сказати й матір нареченої. Вона взяла мікрофон і почала говорити:
– В першу чергу хочу звернутися до Дмитра. Сьогодні я дарую тобі найдорожчий свій скарб – свою донечку. Бережи її, принаймні, не гірше за мене.
А для вашого затишнішого і кращого життя я хочу подарувати вам обом ці ключі від квартири. Можете відразу після весілля переїхати туди і перевезти всі меблі, які купите на гроші подаровані сватами.
Батьки Дмитра повідкривали роти. Хіба могли вони очікувати такого ходу подій від своєї свахи?
Квартира ж дісталася від бабусі Інни. Світлана Володимирівна забрала її до себе ,а квартиру презентувала дочці у такий важливий для неї день. Не хотілося впасти обличчям в бруд перед такими статними людьми. Та й Інна заслуговує на таку цінність, як власне житло.
