Після двадцяти дев’яти років спільного життя мій чоловік вирішив піти від мене до іншої жінки.
Мені було незрозуміло, що я зробила неправильно. А він пояснив це так:
– Я вже давно до тебе нічого не відчуваю… Всі почуття вже згасли. Залишилася лише прив’язаність. Та й діти наші вже повиростали, тож мене нічого не тримає.
Я дуже важко переживала наше розлучення. Він був єдиним чоловіком у моєму житті. Я була переконана, що наша любов триватиме довго. Я жила тільки заради нього та дітей. І ніяк не могла з цим змиритися.
А потім від знайомих я дізналася, що в мого колишнього чоловіка вже довгий час є інша жінка. За увесь час спільного життя в мене навіть не виникало підозр стосовно вірності Юрія.
Я любила його, але розуміла, що потрібно знайти в собі сили жити далі. Я поміняла роботу, змінила зачіску, почала щоранку бігати. Коротко кажучи, взялася за себе, тільки б забути чоловіка.
Минав час, а біль не проходив. Син з дочкою часто навідувалися до мене, але я вдавала, ніби все добре. Не хотіла, щоб і вони хвилювалися.
А через два роки я познайомилася з іншим чоловіком, хоч думала, що вже до кінця життя не зможу нікому довіритися. Але в долі були інші плани щодо мене. Перший час ми спілкувалися тільки як знайомі. А згодом між нами зав’язалися стосунки.
Ми почали жити разом. І трапилось те, чого аж ніяк не могла передбачити. Повернувся мій колишній чоловік. Очевидно, в нього залишився ключ, адже спершу він намагався відчинити ним двері. А коли зрозумів, що нічого не вийде, почав стукати.
Я відчинила, а він, ніби нічого й не трапилося, почав заносити свою валізу. Хоч я його не запрошувала в дім. Він зняв свою куртку та почав щось жваво розповідати. В мене склалося відчуття, що він не покидав мене, а просто на тиждень їздив у відрядження.
Колишній зняв взуття та кинувся мене обіймати, але я одразу відштовхнула його. Радість на його обличчі змінилася на подив.
– Невже ти не рада мене бачити, люба? Ти чого?
– Ні, не рада. Хіба не помітно? – відповіла я.
– Чому? Ми ж стільки років прожили разом!
– І? Мені здавалося, ти свій вибір вже зробив. Чого тобі ще треба?
Він враз змінився на обличчі. Мабуть, надіявся, що я і досі його чекаю. Але помилився.
– Тобто ти мене проганяєш? Я думав, ти сумувала за мною, приїхав… А ти, бачу, часу дарма не гаяла.
– Думай, як хочеш. Мені байдуже. І так, ти маєш рацію, прошу забрати свою валізу з моєї квартири. Тут тобі нічого робити.
Він стояв, мов остовпілий. А як інакше, думав собі піти від мене до іншої, пожити з нею і повернутися? Переконана, що їхні стосунки просто не склалися. Хоч яка тепер різниця. Мене його доля абсолютно не цікавить, в мене своє життя.
