Одна кімната на троє
Марія Іванівна дивилася на довідку про розселення з таким виразом обличчя, наче тримала у руках вирок. Маленька кімната в гуртожитку технікуму її новий притулок після сорока років життя у власній квартирі. І не просто кімната, а кімната на троє викладачок.
Ну й де я там свої речі діватиму? зітхнула вона, звертаючись до завгоспа Степанича, добродушного дідуся з густими сивими вусами.
Маріє Іванівно, голубко, а що робити? розводив руками Степанич. Гуртожиток тріщить по швах, ремонт у викладацькому крилі затягнувся. Самі бачите дах тече, проводка стара. Будівельники обіцяють до кінця вересня все полагодити. Адміністрація вирішила тимчасово підселити вас до Віри Павлівни та Зінаїди Сергіївни.
Марія Іванівна лише похитала головою. У свої пятдесят сім вона не думала, що доведеться знову ділити житло з кимось. Після розлучення квартира дісталася колишньому чоловікові прописка в нього була раніше. А в неї залишилася лише робота викладання літератури в технікумі маленького містечка. Зарплати ледве вистачало на оренду, і коли директор запропонував місце в гуртожитку, довелося погодитися.
Ось ключі, Степанич простягнув звязку. Третій поверх, кімната триста дванадцять. Віра Павлівна та Зінаїда Сергіївна вже знають про ваше підселення.
З важким серцем Марія взяла ключи і поплелася до ліфта. У руці валізка з найнеобхіднішим, речі тимчасово прихистила сусідка зі старої квартири.
Кімната виявилася не такою вже й маленькою, як вона боялася. Старомодна, але міцна мебель радянських часів: три ліжка, три тумбочки, велика шафа, письмовий стіл біля вікна. Два ліжка вже були зайняті акуратно застелені, з різними покривалами. На одному блакитне у квіточку, на іншому бордове з китицями.
Ви, мабуть, Марія Іванівна? почувся голос за спиною.
У дверях стояла жінка з акуратною сивиною та сталевими окулярами на тонкому носі. Строгий костюм і постава видавали в ній викладачку зі стажем.
Так, Марія простягнула руку. А ви?..
Зінаїда Сергіївна, математика. Тридцять два роки в технікумі. Рукостиск був коротким і сухим. Ваше ліжко біля вікна. Шафу поділимо на троє, вам ліва секція. Розклад користування душем на дверях, не запізнюйтеся гарячу воду дають за розкладом.
Марія кивнула, відчуваючи себе першокурсницею.
А де Віра Павлівна?
У їдальні сьогодні чергує, Зінаїда Сергіївна піджала губи. Вона хімік, дуже особлива особа. Любить рано вранці слухати радіо на всю гучність і сушити трави. Від запаху не сховаєшся.
«Почалося», подумала Марія, розпаковуючи валізку. Ладнати з двома незнайомими жінками свого віку, зі своїми звичками та характерами, буде непросто.
З Вірою Павлівною вона познайомилася ввечері. Повненька жвава жінка з підфарбованим у рудий волоссям буквально влетіла в кімнату з пакетами, повними яблук.
Дівчата, дивіться, що я привезла! З дачі, пригощайтеся! Вона помітила Марію Іванівну і скрикнула: Ой, ви вже тут! Віра Павлівна, дуже приємно!
Вона енергійно потиснула руку новій сусідці.
Яблучко?
Дякую, Марія взяла червоне яблуко, хоча апетиту не було. Дуже приємно.
Віро, прибери свої трави з підвіконня, одразу втрутилася Зінаїда Сергіївна. Тепер нас троє, місця мало.
Зіночко, не бурчи, махнула рукою Віра Павлівна. Усім вистачить! Маріє Іванівно, ви літературу викладаєте, так? Я чула! Кажуть, ви навіть вірші на уроках пишете?
Марія зніяковіла:
Іноді, щоб студентам було цікавіше
Чудово! скрикнула Віра Павлівна. А ось подивіться на мої руки!
Вона показала долоні, вкриті дрібними опіками від хімічних реактивів.
Професійне, усміхнулася вона. Зато мої студенти знають: хімія пані серйозна!
Зінаїда Сергіївна хмикнула, демонстративно відкриваючи товсту книгу. Здавалося, тиша і порядок були для неї важливі за все на світі.
Дівчата, чаю? запропонувала Віра Павлівна, дістаючи з тумбочки електричний чайник.
Я, мабуть, відмовлюся, відповіла Зінаїда Сергіївна. Перевірка зошитів.
Марія несподівано для себе погодилася:
Випю із задоволенням.
За чаєм Віра розповідала про свій город, про онуків, про те, що директор технікума колись вчився у неї, а тепер ось начальство. Говорила багато, але так душевно, що напруга першого дня поступово зникала.
А ви давно тут живете? запитала Марія.
Третій рік, зітхнула Віра Павлівна. Донька зятем квартиру знімають, а мене до себе не кличуть тісно. Та я й не ображаюся, молоді мають жити окремо. На дачу їжджу кожні вихідніТри жінки сиділи за столом, сміялися і раптом усвідомили, що в цій тісній кімнаті знайшли те, чого так довго шукали теплий куток щастя, де кожна з них більше не почувалася самотньою.
