5 жовтня. Одна кімната на троє
Якщо б хтось раніше сказав мені, що в пятдесят сім років я знову ділитиму кімнату з двома незнайомими жінками, я б не повірила. Але сьогодні я стиснула в руках довідку про розселення, ніби вирок. Отак. Тісна кімнатка в гуртожитку технікуму мій новий кут після сорока років у власній квартирі.
І де ж я свої речі діватиму? зітхнула я до завгоспода Степанича, добродушного дідуся з кучерявими сивими вусами.
Марічко, голубко, а що робити? розводив він руками. Гуртожиток тріщить по швах, ремонт у педагогічному крилі затягнувся. Самі бачите дах тече, проводка стара. Будівельники обіцяють до кінця вересня все виправити. А поки підселяйтеся до Віри Пилипівни та Зінадії Сергіївни.
Я лише похитала головою. Після розлучення квартира дісталась колишньому прописка в нього була раніше. В мене залишилась лише робота викладання літератури у технікумі нашого містечка. Зарплати ледь вистачало на оренду, тому, коли директор запропонував місце в гуртожитку, довелось погодитись.
Ось ключі, простягнув Степанич. Третій поверх, кімната триста дванадцять. Віра Пилипівна та Зінадія Сергіївна вже попереджені.
З важким серцем я взяла ключі й поплелась до ліфта. У руці валіза з найнеобхіднішим. Речі тимчасово сховала сусідка з колишньої квартири.
Кімната виявилась… не такою вже тісною, як я боялася. Старі, але міцні меблі з радянських часів: три ліжка, три тумбочки, величезна шафа, письмовий стіл біля вікна. Два ліжка вже були застелені одне в синій квітчастий ковдрі, інше у бордове з китицями.
Ви, мабуть, Марія Іванівна? почулось за спиною.
У дверях стояла жінка з акуратною сивиною та сталевими окулярами на тонкому носі. Строгий костюм і постав видавали в ній педагога зі стажем.
Так, простягнула я руку. А ви…?
Зінадія Сергіївна, викладач математики. Тридцять два роки у технікумі. Рукостиск сухий, короткий. Ваше ліжко біля вікна. Шафу ділитимемо на троє, вам ліва секція. Графік користування душем на дверях. Не запізнюйтесь гарячу воду дають за розкладом.
Я кивнула, відчуваючи себе першокурсницею.
А де Віра Пилипівна?
У їдальні сьогодні чергує, піджала губи Зінадія Сергіївна. Вона хімік. Дуже… особлива особа. Любить рано вранці слухати радіо на всю гучність та сушити трави. Запаху не сховаєшся.
«Почалося», подумала я, розпаковуючи валізу. Знайомитися зі звичками двох незнайомих жінок мого віку буде нелегко.
Віру Пилипівну я побачила ввечері. Повненька, жвава жінка з пофарбованим у рудий волоссям буквально влетіла в кімнату з пакетами яблук.
Дівчата, гляньте, що я привезла! Із саду частуйтесь! Помітивши мене, вона сплеснула в долоні: Ой, ви вже тут! Віра Пилипівна, дуже приємно!
Її рукостиск був міцним, як у чоловіка.
Яблучко?
Дякую, я взяла червоний плід, хоч апетиту не було.
Віро, прибери свої трави з підвіконня, одразу встряла Зінадія Сергіївна. Тепер нас троє, місця мало.
Зіночко, не бурчи, махнула рукою Віра Пилипівна. Місця вистачить! Маріє Іванівно, ви ж літературу викладаєте? Я чула кажуть, ви прямо на уроках вірші пишете?
Я зніяковіла:
Буває… щоб студентам цікавіше було.
Чудово! скрикнула Віра Пилипівна. А в мене ось дивіться!
Вона простягнула долоні, вкриті дрібними опіками від хімічних реактивів.
Професійне, усміхнулась вона. Зате мої студенти знають хімія пані серйозна!
Зінадія Сергіївна хмикнула, демонстративно відкриваючи товсту книгу.
Дівчата, може, чаю? запропонувала Віра Пилипівна, дістаючи електрочайник із тумби.
Я, мабуть, відмовлюсь, сказала Зінадія Сергіївна. Треба перевірити зошити.
Я несподівано для себе погодилася:
Я чаю випю.
За чаєм Віра розповідала про свій сад, про онуків, про те, що директор технікума колись вчився у неї. Говорила багато, але без напруження, і я відчула, що першоденний стрес поступово йде.
А ви давно тут живете? запитала я.
Третій рік, зітхнула Віра. Донька зятем квартиру знімають, а мене до себе не кличуть тісно. Та я й не ображаюсь. На дачу їжджу кожні вихідні це моє порятунок. А Зіночка, вона понизила голос, тут уже сім років. Чоловік помер, а квартиру віддала синові закінчив інститут у Києві, одружився, онуки пішли.
Зінадія Сергіївна не відривалась від зошитів, але напружена спина видавала вона чула кожне слово.
Перша ніч минула неспокійно. Довго ворочалась на новому місці. Зінадія Сергіївна хропіла, Віра Пилипівна щось бурмотіла уві сніА вранці на підвіконні вже зявився новий глек з квітами дар Віри Пилипівни, щоб у нашій кімнаті було затишніше.
