Мій син навчався в дуже престижному університеті. У мене ніколи не було з ним проблем та якось мене викликали до університету та не сказали чому. Я дуже розхвилювався, тож взяв свій автомобіль та, оминаючи затори поїхав до університету. Голос секретаря був дуже схвильованим та я вже навіть припустити не міг що сталося.
Валерій Петрович був ректором того університету та давнім моїм другом та ми пережили з ним багато сумних та радісних моментів. Ми дружимо ще зі школи. Наші шляхи на деякий час розійшлися коли я пішов в медицину, а він в педагогіку. Згодом ми обоє досягли успіхів у кар’єрі: я став відомим лікарем, а він ректором університету, в якому зараз навчається мій син.
Нарешті я дістався до університету та зайшов до кабінету Валерія Петровича з сильною задишкою.
– Щось сталося з моїм сином? Він порушив дисципліну? Чи погано вчиться? – стурбовано запитав я.
Валерій Петрович вказав на жінку, яка сиділа в його кабінеті та була біла наче стіна:
– Це моя дружина Оксана. Я не знаю що з нею. Ніхто не знає. Лікарі безсилі ми вже що тільки не пробували – все марно.
Я поглянув на жінку, вона була дуже перелякана. Здавалося, що вона не розуміє що з нею коїться та я її остання надія. Я попросив давнього друга залишити нас наодинці, Валерій Петрович вийшов. В коридорі вже чекав мій син. Йому сказали, що я тут та Артем нічого не розумів.
Я попросив Оксану розповісти що з нею відбувалося останнім часом. Жінка сказала, що прокидається ще більш втомленою, ніж засинала, постійно відчуває знесилення, а от нещодавно прямо посеред уроку втратила свідомість.
Я покликав друга в кабінет та привітався з сином. Сказав йому, щоб він мене почекав і ми разом поїдемо додому.
– Що з моєю дружиною? – запитав Валерій Петрович, – Які твої рекомендації?
– Потрібний чіткий режим дня, збалансоване харчування, якомога більше гуляти на свіжому повітрі, особливо рекомендую перед сном і все буде добре, – відповів я.
Друг з дружиною щиро здивувалися, але заперечувати не стали, адже я найвідоміший в нашому місті лікар.
Ми з сином поїхали додому. Артем нічого не зрозумів, а через місяць його покликали в кабінет ректора та просили передати мені вдячність за моє лікування. Адже Оксані стало краще. Валерій Петрович навіть пропонував перевести мого сина на безплатне навчання, але я сказав, що моя робота допомагати людям та я був радий допомогти давньому друга
Артем не міг дочекатися, щоб прийти додому та розпитати чим же я допоміг дружині ректора.
Оксана розповіла, що працює в школі, керує класом, де навчаються старшокласники, готує дітей до олімпіад та ще й займається репетиторством. Її нервова система не витримувала постійного навантаження через галас дітей та велику відповідальність, тож жінка потребувала відпочинку.
Валерій Петрович, на щастя, дуже серйозно віднісся до моїх рекомендацій та слідкував за тим, щоб Оксана все робила так, як я й сказав. Вони разом гуляли вечорами та стали проводити разом більше часу. От жінка й видужала.
