Немає нічого гіршого за худу свиню та скупого чоловіка. Почну свою розповідь з такої приказки. Жінка я проста, звикла казати в лоб людям все, що я про них думаю. Мабуть, через це до мене часто приходять питати поради. Кума моя, Людка, не виняток.
Вона така хороша людина, спокійна врівноважена, добра аж надто. Працює у сільській бібліотеці. Вона стільки тих книг перечитала, що мені не перерахувати. Коли з нею розмовляєш, то по мовленню та думках видко, що вона розумна. До того ж господиня гарна. Коли не прийдемо з чоловіком та дітьми в гості, а в куми ідеальні порядки скрізь. Ні до чого навіть причепитися.
Якось я попросила, щоб вона перед нашим візитом декілька днів нічого не прибирала, бо я маю якийсь комплекс неповноцінності після гостин у подруги. Та це все жарти.
Розхвалила вам свою куму, як елітний товар, але не повідомила головної проблеми – вона немає вдачі на чоловіків. Її вікова стрілка за тридцять уже років зо шість як перевалила, а ні дітей, ні кавалера немає. Як жінка жінку її зрозуміти можна, кожна б хвилювалася та чіплялася за потенційних наречених, як за рятівну соломинку. Проте не варто ж погоджуватися на найгірше.
Почав до неї залицятися один сільський вчитель, Роман Васильович. Вони швидко порозумілися, мабуть, через здвигнутість на тих книгах. Вона мені про свого Ромчика всі вуха протуркотіла. Я вже боялася з нею зустрічатися, щоб про того Романа не слухати.
-Він тобі не подобається, правда? Я ж тебе знаю, як облуплену. Кажи, що не так? – залетіла у мій дім Людмила, коли я вдруге вигадала причину, щоб з нею не зустрічатися.
-Ну, кумо, ти сама попросила. Скажи мені чи дарував тобі твій благовірний квіти?
-Для чого вони мені ті квіти? – дивувалася Люда, але все ж відповіла. – Ні, не дарував.
-То може він радував тебе книгами, парфумами, сережками чи чимось іншим, що має грошову цінність?
-У нас ще не було нагоди обмінюватися подарунками – виправдовувалася кума.
-Хіба для того, щоб зробити жінці приємно потрібна нагода? Та я не проте. Твій Роман Васильович скупий, як моя свекруха після весілля. Як каже народна мудрість: «Вип’є і з’їсть за трьох дурних і за себе, четвертого». Я про то знаю, бо дитина моя у нього навчалася, то вже інші матусі розповіли. Невже ти хочеш, щоб тобі крупинки в гречці рахували?
-То що ж мені його покинути через дурнуваті плітки? – завелася Людмила.
-Я не прошу тебе його покидати, всього лишень раджу придивитися та не робити поспішних вчинків, щоб потім не довелося шкодувати.
