Артистка
Марійка зайшла у вагон київського метро й важко сіла на сидіння. Навіщо вона вдягла чоботи на підборах? Та ж тому, що в будь-якому віці жінка має виглядати жінкою.
Вона глянула на своє відбиття у темному вікні навпроти. Ну що, цілком непогано. «Особливо коли виспишся, накладеш гриму й подивишся не у дзеркало, а у темне скло», — проворкотів внутрішній голос.
«Так, очі сумні. Мабуть, від втоми». Марійка відвела погляд. «Все ж треба одягатися за віком, хоча б від підборів відмовитись, — вирішила вона. — Ох, швидше б дійти додому, зняти ці чоботи прокляті, скинути важке шубу. І навіщо я так вирядилась?»
Її давно забули й не впізнавали на вулиці, але звичка виходити на люди з «обличчям» лишилася. Не сказати б, щоб Марійка була знаменитою. Та після зйомок у фільмах її почали впізнавати. А які чоловіки за нею ухажували! Не було дня, щоб після вистави хтось не чекав біля театру з букетом квітів.
Тоді її звали не Марійка Шевченко, а Ліля Дубович. Красно звучить! Вона пишалася, коли бачила своє ім’я в титрах, хоч би й лише у двох стрічках.
Як же душно. Марійка розстібнула верхню гудзик шуби. Зняла з шиї хустку, струснула головою, проганяючи втому. Волосся пореділо, але вдала стрижка й фарбування створювали ефект густоти. Вона знову подивилася перед собою. Та замість свого відбиття побачила молодого чоловіка, який дивився прямо на неї й усміхався.
Ліля миттєво відреагувала, як завжди на увагу чоловіків: трохи підняла підборіддя, посміхнулася й одразу відвела погляд. Мовляв, помітила, оцінила й досить із вас.
«Треба було їхати таксі. Так, дорого, зате швидко. І не втомилася б», — буркнула вона собі під ніс. Третій чоловік пропонував їй отримати права та навчитися керувати авто. Та вона так і не наважилась. Боялася.
Богдан, третій чоловік Лілі, був найвдалішим з усіх її офіційних чоловіків. Як шкода, що він так рано помер. Після нього вона вирішила більше не виходити заміж. До того ж, ніхто вже й не пропонував.
А якою гарною вона була в молодості, боже ж ти мій! Витончений носик, яскраво-червоні губи, густі вії. А очі! ЖивВона знову подивилася у вікно, але там була лише звичайна осіння дощова ніч, і ніхто більше не чекав її під вікнами.
