Ось адаптована історія:
У Олени випав рідкісний вихідний, і вона вирішила приготувати щось смачненьке для своїх. Трохи подумавши, зупинилася на яблучному штруделі — улюбленому десерті всіх у домі. Але, заглянувши у шафу, зрозуміла: борошно закінчилося. Довелося надягнути куртку, замкнути хату і йти до крамниці. Дома нікого не було — чоловік із синами поїхали у сусіднє село до батьків, а донька, як Олена знала напевно, залишилася у місті.
Але коли вона повернулася з покупками, відчула щось не те: у хаті хтось був. І не просто був — на порозі стояли доньчині черевики. Серце стиснуло. Тихенько поставила пакети на кухні, зайшла у кімнату дочки й… завмерла. На ліжку, згорнувшись у клубочок, плакала її Соломія.
Спочатку Олена збентежилася, але швидко взяла себе в руки. Сіла поруч, погладила по волоссю. Соломія, ридаючи, почала розповідати. Про те, як у її житті з’явився Орест, як він клявся у коханні, як вони майже рік були разом. І як усе раптом розсипалося.
Коли Соломія дізналася про вагітність, спочатку зраділа — злякалася, але зраділа. Вирішила спершу поговорити з Орестом, а потім уже казати батькам. Але Орест перелякався сильніше. Набагато. Він просто зник — не відповідав на дзвінки, видалив її з соцмереж, ніби її ніколи й не було.
— Мамо, — схлипувала Соломія, — тільки не сердься… Я не ховала навмисно. Просто думала, що все буде інакше…
Олена мовчала. Але не від злості. Від болю. Від образу за доньку. Вона обняла Соломію і тихо сказала:
— Ти мені нічого не винна, чуєш? Тільки своїй дитині. А решту ми подолаємо. Разом.
Ввечері, коли повернувся Микола із синами, Олена розповіла чоловікові про все. Він довго мовчав. Потім подивився на доньку, на дружину — і усміхнувся:
— Ну, Лено… Ти ж знаєш, я завжди мріяв про третю доньку. Не вийшло — то хай буде онука. А може, й онук. І взагалі — це ж щастя. Хай неочікуване, хай непросте. Але наше.
Олена з полегшенням видихнула. Микола був простим, але надійним. Соломія посміхнулася крізь сльози. Того вечора вони вечеряли всією родиною, вже знаючи, що скоро у їхньому домі стане на одну людину більше.
На сімейній нараді вирішили: Соломія візьме академвідпустку, а після пологів повернеться до навчання. Шукати Ореста Микола категорично заборонив:
— Такий зять нам не потрібен. Тих, що тікають, ми в родині не тримаємо.
З цим усі погодилися.
Але, як це часто буває, село загуло. Люди шепотіли: «Привезла в спідниці», «Від жонатого», «Сама винувата». У вічі ніхто нічого не казав, але Олена відчувала — обговорюють.
Одного разу у крамниці до неї підійшла місцева базікальниця — Ганна.
— Привіт, Лено. Чула, твоя Соломія в положенні, так? Хоч від кого? Чи й сама не знає?
Олена мовчки поклала перед нею коробку свічок.
— Це щоб тобі ясніше було розглядати, хто від кого. Бо я у своєї доньки нічого підозрілого в спідниці не бачила. А ти, може, зі світлом побачиш.
Жінки в черзі засміялися. Ганна зблідла й більше язиком не тріпала.
Соломія народила дівчинку. Назвали її Богданою. Микола не натішиться нею. За два роки Соломія вийшла заміж за доброго чоловіка, який прийняв дівчинку як рідну. Жили вони довго, щасливо — у любові й повазі.
Так, як і має бути у справжній сім’ї.
