Тату, не приходь більше до нас! Бо коли ти йдеш, мама все плаче і плаче до самого ранку.
Я засну, потім прокинуся, знову засну, а вона все плаче. Я питаю: «Мамо, чому ти плачеш? Це через тата?..»
А вона каже, що не плаче, просто у неї нежить. Але я ж Оля, вже доросла дівчинка, знаю, що від нежиті сльози в голосі не бувають.
Тато Олі сидів з донечкою у затишній львівській кавярні й повільно помішував ложечкою вже холодну каву в філіжанці.
А сама Оля навіть не торкнулась свого морозива: у креманці кольорові кульки, прикрашені листочком мяти та вишнею і щедро политі шоколадом справжня краса.
Зазвичай жодна шестирічна дівчинка не втрималася б, але для Олі морозиво було неважливим. Вона давно вирішила серйозно поговорити з татом.
Тато мовчав, дивився у вікно, аж нарешті сказав:
Що ж нам робити, доню? Не бачитися зовсім? Як я житиму без тебе?..
Оля склала губки, злегка нахмурилася носик як у мами, кругленький і відповіла:
Ні, тату. Я теж без тебе не зможу. Давай так: ти подзвони мамі, і забирай мене щопятниці з садочка.
Гулятимемо, якщо захочеш кави чи морозива зайдемо у кафе. Я тобі буду розповідати, як ми з мамою живемо.
Оля задумалась, а за хвилину додала:
А якщо тобі захочеться побачити маму, я її сфотографую на телефон і покажу тобі. Добре?
Тато посміхнувся, кивнув:
Гаразд, доню. Якщо тобі так зручніше, так і зробимо…
Оля аж зітхнула з полегшенням і взяла ложечку морозива. Але головного ще не сказала. Вона облизала шоколад «з вусів», стала серйозною та ніби подорослішала.
Майже жінка, що піклується про своїх рідних. Минулого тижня тато святкував день народження, а Оля намалювала йому листівку в садочку гарна велика цифра «28», обведена золотим фломастером.
Обличчя Олі стало серйозним, вона нахмурила брови:
Знаєш, тату, тобі би женитись треба
І трохи злукавила:
Ти ще не такий вже й старий
Тато засміявся:
«Не такий вже й старий», скажеш теж…
Оля аж підхопилася:
Авжеж, не старий! Он дядько Сергій, що двічі вже до мами приходив, лисий на маківці. Ось так…
Вона показала на голову, пригладила кучерики долонькою. Тато гостро глянув, Оля зрозуміла, що видала мамину таємницю. Злякалась притулила долоні до рота, очі округлились.
Дядько Сергій? Хто це такий зачастив до вас? Це ж мамин начальник? запитав тато майже вголос.
Я не знаю… Може, начальник. Він приходить, приносить мені цукерки, нам усім торт.
Оля вагається, чи розповідати та вирішила додати:
Ще мамі квіти.
Тато поєднав пальці на столі й довго дивився вниз. Оля зрозуміла тато приймає важливе рішення.
Юна жінка терпляче чекала, бо знала, що чоловіків потрібно підштовхувати до правильного вибору, а хто ж, як не найдорожча донька?
Тато додумувався, мовчав, нарешті шумно зітхнув і підняв погляд:
Ходімо, доню, вже пізно. Я тебе проведу додому з мамою треба поговорити.
Оля не стала питати, про що просто швидко доїла морозиво.
А потім вирішила, що розмова важливіша за морозиво, кинула ложечку на столик, зіскочила зі стільця, витерла губи, шморгнула носом і впевнено сказала:
Я готова. Ходімо…
Вони майже бігли додому. Тато тримав Олю за руку, і вона летіла поруч, як прапор України у весняний вітер.
У підїзді двері ліфта зачинилися тато розгубився, Оля подивилась знизу:
Ну і чого ми стоїмо? Кого чекаємо? Наш поверх сім.
Тато взяв Олю на руки і разом рушили вгору сходами.
Коли мама відчинила двері після довгих дзвінків, тато одразу почав серйозно:
Ти не можеш так! Який ще Сергій? Я тебе люблю. У нас є Оля
Він притиснув Олю, обійняв маму, а Оля обійняла їх за шию і заплющила очі бо дорослі цілувалися
Так в житті буває: маленька дівчинка повертає любов двом дорослим, що забули про світлі почуття, загубились у власних образах і гордості…
Любити це вміти пробачати і знаходити щастя навіть у складних часах. Іноді саме діти нагадують нам про найголовніше.
