Я піду від тебе, і дитину ти ніколи не побачиш! вигукнула Марічка, її голос дзвенів, немов розбите скло. Хочу, щоб у нас була справжня родина! Без чужих!
Марічко, заспокойся! У нас немає чужих! намагався втихомирити дружину Тарас. Софійка наша дочка!
Тарасе, давай віддамо її в інтернат!
Ти з глузду зїхала? Як це “віддамо”? Тарас широко розплющив очі, немов побачив примару.
Так і віддамо! Марічка роздмухала свій білявий чуб. У нас скоро буде своя дитина, навіщо нам чужа?
Марічко! Може, саме за те, що ми взяли сирітку, Господь і послав нам дитину? Ти ж сама хотіла її усиновити!
Я вже не вірила, що в нас буде своя дитина Ось і хотіла. Яка ж родина без діточок?
Пятирічна Софійка стояла за дверима спальні, немов приклеєна, і не могла повірити в те, що почула. Вона не рідна? Її хочуть повернути в інтернат?
Сльози полилися самотеком. Вона так тішилася, що скоро буде братик чи сестричка А тепер зясувалося, що через це вона втратить тата й маму!
Ніби відчувши її присутність, Тарас підвівся з ліжка й підійшов до дверей. За ними стояла заплакана Софійка.
Тату, я вам не рідна? її великі очі, повні сліз, дивилися на нього з безмежним страхом.
Що ти, сонечко! Тарас підхопив донечку на руки. Звісно, рідна!
Але ви сказали, що хочете мене віддати! Значить, не рідна? наполегливо промовила дівчинка, розмазуючи сльози кулачками.
Так, ми взяли тебе з інтернату, але це не означає, що ти нам не рідна! Ми тебе любимо! У мами просто гормони шалять через вагітність Ну давай, я тебе покладу спати.
***
Я піду від тебе, і дитину ти ніколи не побачиш! кричала Марічка. Хочу нормальну родину! Без чужих!
Марічко, заспокойся! У нас немає чужих! Тарас намагався вгамувати дружину. Софійка наша дочка!
Я її не народжувала! Вона мені не дочка! Марічка розпалювалася все більше. Вибирай: чи я, чи вона!
Тарас допомагав Софійці збирати речі.
Поживеш у бабусі поки що, щоб мама не хвилювалася, говорив він. Народиться малюк, вона заспокоїться, і ми тебе заберемо, добре?
Софійка кивнула.
Вона погодилася б на все, аби тільки не в інтернат. Та й бабусю вона любила. Бабуся була доброю, завжди годувала її варениками з вишнями.
Бабусю! Якщо мама захоче мене віддати, можна я залишуся з тобою? відразу ж запитала дівчинка.
Ганна Степанівна суворо подивилася на сина. Той винен
