Ти через це своє кохання вилетів з університету! Ми тебе відправили вчитися, а не женитися! Чого нам ще не вистачало прийняти в сімю селянську дівчину! гримів батько. Палке кохання сина вирішили зупинити розлукою. За наполяганням батька, Тарас пішов служити.
Марія прибирала в хаті. Вона переклеїла шпалери, змінила занавіски, тепер наводила лад у коморі. Вона любила порядок тоді й на душі було тихо.
У глухому кутку вона знайшла коробку з листами Тараса. Як довго вона їх не читала! Забувши про прибирання, Марія відкрила перший лист, потім другий, третій
Марійка й Тарас познайомилися в Київському Політехнічному. Він був із міста, а вона з села.
Вона вразила його красою: довге чорне волосся, глибокі очі, струнка фігура.
Тарас і Марійка почали зустрічатися. Для тихої, соромязливої дівчини шумний Тарас був як буря. Щодня він вигадував щось нове, щоб завоювати її серце. Залишав квіти під дверима її кімнати в гуртожитку. Міг серед ночі зявитися під вікном, щоб прошепотіти: «На добраніч» її кімната була на першому поверсі.
Гучні вечірки, прогулянки, поцілунки перший рік навчання пролетів як мить. Вони були разом завжди.
Але Тарас запустив навчання. Він і так не дуже любив «гризти граніт науки», а тут ще й кохання! Його відрахували. Але йому було байдуже.
«Знайду роботу, потім відновлюся на заочному. Зате зможу одружитися з тобою, моя зоре», казав він Марійці.
Він влаштувався на завод і сказав батькам, що хоче одружитися. Марію вони бачили лише кілька разів.
Тарас чекав, що новина не сподобається. Справа в тому, що батьки мріяли про шлюб із донькою їхніх друзів Яриною. Але ні Тарас, ні Ярина не хотіли виправдовувати їхніх сподівань.
Він вірив, що зможе переконати батьків, розповість про своє кохання. Вони ж зрозуміють! Повинні зрозуміти, що без Марійки він не може!
Але сподівання не справдилися.
«Ти через це кохання вилетів з університету! Ми тебе відправили вчитися, а не женитися! Чого нам ще не вистачало прийняти в сімю селянську дівчину!»
Розлючені батьки вирішили розлучити закоханих. За наполяганням батька, Тарас пішов служити.
Марійка сумувала без нього. Єдиною радістю були листи, які він писав. Які ж вони були ніжні й гарячі!
Але одного разу листи раптом припинилися. Місяць, два, півроку ні слова. Вона не знаходила собі місця.
«Буває, почуття в розлуці згасають. Значить, це було не кохання, а лише захоплення», заспокоював її однокурсник Олег.
Олег був їхнім спільним другом. Марійка не знала, що він написав Тарасові, як сам кохає її, і що вони тепер разом. І попросив більше не турбувати її листами адже вони збираються одружитися.
Марійка змирилася, заглибилася в навчання, почала проводити час із друзями. Олег завжди був поруч. Він давно любив її, і ця розлука дала йому шанс.
Його турбота і любов були щирі.
«Хоч хтось нехай буде щасливим», подумала вона і згодом погодилася вийти за нього.
Листи Тараса вона хотіла викинути, але не змогла. Запхнула їх у коробку і сховала подалі.
Марійка почала нове життя.
А Тарасові батьки поспішили повідомити, що Марійка вийшла заміж за Олега.
Так і плив час.
Одне десятиліття змінилося другим. Вони жили в одному місті, але ніколи не зустрічалися.
Марійка чула, що Тарас одружився. Ні, не з Яриною, а з іншою. У них народився син.
А її життя, хоча й спокійне, не було щасливим. Вона і Олег виростили двох доньок. Діти й робота стали сенсом її днів. На власні почуття не лишалося часу.
Вони тягли свою лямку без радості, забувши, що життя може бути яскравим.
Минуло 35 років.
Їхня сімя розпалася. Як не намагалися, але стосунки без кохання не склалися. Чоловік відчував, що вона так його й не полюбила. Згодом у нього зявилася інша. Доньки виросли, мали свої родини. Їх ніщо більше не тримало разом.
Після розлучення Олег зізнався, як влаштував їхню розлуку з Тарасом.
У Тараса теж сімя розпалася, і він залишився сам.
Марійка дочитала останній лист. Вона плакала і сміялася водночас. А потім зрозуміла нестерпно хочеться знати, де Тарас? Як склалося його життя? Просто побачити його. Просто поговорити.
Вона вирішила написати на стару адресу може, він там ще живе? Чи хтось із родичів передасть листа? Марійка завжди була рішучою. Вона написала й запросила зустрітися в кавярні біля її дому. Без вагань опустила листа у поштову скриньку.
Наступного дня лаяла себе: «Ну й дурна ж я!»
Тарас, повертаючись додому, заглянув у скриньку. Лист? У наш час рідкість. Він побачи
