Мене в селі ніхто не любив, а все це через мій кепський характер. Ото бувало прийду до церкви та починаю роздивлятися хто в чому одягнений, хто як хреститься чи підходить до ікони та роблю усім зауваження. Вони всі ще молоді, непутящі, нічого не знають. От тут і приходить їм на поміч старше покоління. А якщо я часом можу сказати міцне слівце, то це для того, щоб їм було більш зрозуміло.
Ще я полюбляю ходити вулицею або сидіти на лаві роздаючи направо та наліво свої коментарі. Я людина з досвідом, наділена життєвою мудрістю та старість дана для того, щоб навчати інших. Я вже зробила багато помилок в житті, ось тепер хочу, щоб інші люди таких помилок не робили. Вони мені за це дякувати повинні, а не ображатися.
Одного разу продавчиня з магазину сказала мені:
– Бабо Параско, чому ви така лиха, ви що, Бога не боїтеся.
Я лише зловісно посміхнулася та пішла собі.
Одного разу я зібрала у своєму садку сливи та поїхала до міста, щоб їх продати. Слива у мене нічогенна, щороку рясно родить плодами, а ласувати ними нікому. Чоловіка вже десять років як немає з нами, а дітей у нас не було.
Як раптом бачу на лаві сидить хлопчик такий худий, увесь в синцях та гірко плаче.
– Ти чого тут розревівся? Не даєш мені зосередитися на моїх думках. На ось сливу з’їж. Займи рот чимось корисним. Чому ти додому не йдеш? – сказала я.
– Мене мама з дому вигнала, – сказав хлопчик та ще більше розплакався.
– Як це вигнала, а хіба вона не повинна про тебе піклуватися? Це вона тобі синців наставила?
– Угу, – сказав хлопчик та ще більше розплакався, а коли заспокоївся, то продовжив, – вона привела додому нового чоловіка, а я сказав, що житиму лише з нею та у мене лише один батько, який помер. От вона й розгнівалась на мене, сказала, щоб я йшов світ за очі.
– Так, добре, не розкисай, поїдеш до мене жити?
Хлопчик раптом припинив плакати, поглянув на мене та сказав, що поїде. Ми сіли в автобус та стали їхати. Матвійко, так звали того хлопчика, з цікавістю розглядав краєвиди за вікном та все активно коментував. До цього він жодного разу ще не був у селі та не бачив наживо коня, корову, не знав навіть, що картопля росте в землі, він думав, що вона як помідори дозріває на гілочках.
Коли ми зайшли на подвір’я, до нас підбіг мій пес Рябко та став активно обнюхувати Матвія, що й викликало у нього шалений приступ сміху. На сміх збіглися сусіди та стали зацікавлено за нами спостерігати. Після того, як я нагодувала Матвійка, він пішов вмиватися.
Ми з ним зібралися та пішли до магазину, щоб купити йому якогось одягу. Той, що був на ньому давно був старим та зношеним. У нашому селі поряд з продуктовим магазином є секонд хенд та ми пішли туди. Нас перестріла Лариса, та сама продавчиня, яка казала мені, що я лиха бабка. Вперше за багато років мені не хотілося їй хамити та я розповіла про те, що сьогодні зі мною сталося.
– Так у мене море одягу на вашого хлопчика, лежить без діла, ходімо я вам все віддам. Ми пішли до Лариси, поки Матвій знайомився з її синами, Лариса пакувала одяг для Матвія. Увесь він був в дуже хорошому стані, деякий навіть новий.
Відтоді я стала доброю до людей та люди відповідають мені взаємністю. Мама Матвійка не стала його шукати. Згодом ми з органами опіки поїхали до неї та вона написала відмову від своєї дитини.
