Я жила по сусідству з моїм сином та невісткою. Час від часу вони проводили до мене їхнього синочка. Так траплялося, коли їм потрібно було йти у гості чи вони їхали на відпочинок. Я дуже люблю свого онука Миколку та охоче з ним граюся. У мене вже є досвід виховання хлопчика та з онуком я теж знайшла спільну мову.
Мій син Віктор дуже полюбляє проводити активно час, його дружина Оксана не завжди поділяє його захоплення, тому він часто відпочиває з друзями так, як йому хочеться. Та одного разу сталося нещастя. Під час сходження на одну гору, мій син невдало закріпив пас безпеки та отримав важкі травми.
В той день до Оксани зателефонували та розповіли про цю подію. Віктору потрібна була тривала реабілітація. Він деякий час лежав у лікарні. Микола в той час був зі мною. До дитячого садочка він не ходив, бо у мене немає здоров’я його туди водити. Мій онук дуже активна дитина, він увесь у свого татка. Одного разу я гуляла з ним на вулиці, так у мене дуже розболілося коліно та я не змогла пів дня ходити. Краще вже він буде у мене вдома.
Через деякий час привезли Віктора, його поклали посеред великої кімнати та Оксана увесь час його доглядала. Мій син був дуже пригнічений своїм станом. Його можна було поставити на ноги, але син волів краще лежати та жаліти себе.
Миколка увесь час намагався налагодити з ним контакт, він приходив до батька, розповідав як у нього справи, показував свої нові іграшки, але Віктору було наче байдуже.
Одного разу, коли я була у них на кухні, я почула, що Віктор впав на підлогу. Він хотів дотягнутися за таблетками, але зісковзнув з ліжка. Коли я зайшла в кімнату, то побачила, що Миколка намагається його підняти, але у дитини це не вдається, бо Віктор для нього заважкий. Я зібрала усі свої сили та поклала сина на ліжко. Потім нагримала на нього:
– Ти дорослий чоловік, годі вже себе жаліти, негайно припини розкисати та візьми себе в руки. Ти хочеш так прожити все життя? Микола повинен тебе підіймати? Як тобі тільки не соромно.
Мої слова подіяли на сина наче чарівна пігулка, він зібрався з силами та став робити все для того, щоб якомога швидше одужати. Віктор наче прокинувся від довгого сну.
Наступного дня, коли я прийшла до них, я побачила, що Віктор намагається сісти та робити якісь вправи. Ще через декілька днів він уже робив вправи сидячи на ліжку. Миколка робив вправи разом із ним. Я раділа, що в стані сина почався очевидний прогрес. Через місяць Віктор робив вправи уже стоячи на підлозі.
Коли Микола йшов до школи, то його вели туди мама і тато. Микола був найщасливішим першокласником на світі Першого дзвоника.
Згодом Віктор зовсім реабілітувався та повернувся на свою роботу. З екстремальним відпочинком він зав’язав. Коли ми з ним згадували колишні події, то він подякував мені за те, що я вправила йому мозок. Мої слова стали для нього наче рятівна соломинка та він не знає як би склалося його життя якби він продовжив лежати у ліжку жаліючи себе.
