Хоч комусь ти виявилася потрібна
— Не потрібний тобі мій син, він тобі життя зламає.
— Неправда, Ганно Миколаївно. І чому ви так про Олежка говорите? Адже він ваш єдиний син!
— Саме тому й попереджаю. Занадто добре я його знаю, щоб сумніватися.
Ганна Миколаївна повільно вийшла з кухні, а Марійка залишилася сидіти за столом у новій вечірній сукні. Наділа спеціально, прийшла до сусідки показати покупку, в якій мріяла зразити Олега.
В сусідського сина Марійка була закохана багато років. Почуття з’явилися ще в дитинстві, коли вона була маленькою й наївною, але, виявилося, здатною на глибоку прихильність.
Олег був старший за неї на сім років. Йому сімнадцять, а Марійці — лише десять, коли вони вперше зустрілися. Вона з батьками переїхала до Семиполок із сусіднього села, де тато залишився без роботи, а Ганна Миколаївна вже довгий час жила тут з сином, виховуючи його сама.
— Дуже порядні люди, — повідомила вечором мати Марійки, повернувшись від Ганни Миколаївни.
Сусідка, хоч і була старшою за матір на п’ятнадцять років, подружилася з нею, а Марійка й Олег почали частіше бачитися.
Через рік після знайомства Олег вступив до інституту й поїхав із Семиполок, а Марійка залишилася з батьками, не забуваючи про нього й навіджуючи Ганну Миколаївну.
Відразу після інституту Олег одружився, і це стало ударом для закоханої Марійки. Вона до останнього не вірила, що в нього справжнє кохання, була впевнена: одруження — це назавжди. Її батьки прожили разом майже двадцять років, дідусь із бабусею теж до кінця були разом, навіть Ганна Миколаївна розповідала, що з батьком Олега була в шлюбі аж до його зникнення в гарячій точці.
— Навіть не познайомив мене з дружиною, — поскаржилася Ганна Миколаївна, прийшовши до Марійчиних родичів, — Якась міщанка, вся з себе.
— Сама поїдь до них у місто, — порадила мати, — Подивися, як син живе.
Ганна Миколаївна лише махнула рукою:
— Навіщо? Якщо Олежко навіть на весілля не запросив, значить, так і треба. Не поїду.
Марійці було шкода сусідку, але більше її турбувало, що Олег ніколи не повернеться. Але минув трохи більше року після його одруження, і він приїхав у село зі своїми нечисленними речами.
— Син Ганни Миколаївни повернувся, — повідомила мати, прийшовши з роботи.
Дівчина підскочила, кинулася до дверей, ледь не збивши матір з ніг. За кілька секунд добігла до будинку сусідки й натрапила на Олега, який вийшов покурити.
— О, Марійко-ягідко! — весело скрикнув він і підморгнув.
Вона помітила, як сильно він змінився: став дорослим чоловіком. Пустив бороду, на скронях з’явилось сивини, хоча йому ледь виповнилося двадцять п’ять.
— Привіт, Олежу, — ніжно промовила вона, стримуючи бажання доторкнутися до його обличчя, — Ти повернувся?
Він байдуже глянув на неї й нерішуче знизав плечима:
— Не знаю. Розійшовся з дружиною, довелося до матері вертатися. Жив у тещі, потім почалося: те не так, це не едак. До біса занадто.
Марійка не відриваючись дивилася на нього й думала: як взагалі могла та жінка вважати його поганим? Адже він такий чудовий! Гарний, добрий, розумний! Мабуть, щось не так було з тією міщанкою, не дарма Ганна Миколаївна не хотіла знайомитися.
— Може, у кіно сходимо? — запропонувала вона, але Олег заперечно похитав головою.
— Не хочу. Справ купа, мати завантажила по повній.
Марійка засмутилася, але не показала виду. Для неї було важливо, що він просто поруч: дихав тим самим повітрям, розмовляв із нею. Може, колись він зрозуміє, що саме вона — та дівчина, з якою йому судилося бути?
Ганна Миколаївна не раділа поверненню сина. Намагалася влаштувати його в колгосп, їздила по знайомим у місті, але йому не подобались пропозиції.
— Втомилася від його вічного незадоволення, — зізналася одного разу Марійці. — Тепер розумію, чому розійшовся з дружиною. Не в ній справа, а в моєму синові.
— Неправда! — обурилася Марійка, захищаючи Олега. — Він добрий, просто ви його не розумієте!
Ганна Миколаївна лише усміхнулася:
— Авжеж, я ж не знаю власного сина! Він такий самий егоїст, як і його батько.
Сказавши це, сусідка замовкла, відвівши погляд. Марійка хотіла щось відповісти, але стрималася — Ганна Миколаївна виглядала сумною.
Не влаштувавшись на роботу, Олег через кілька місяців знову поїхав, навіть не попрощавшись. І знову Марійка страждала, плакала й згадувала його як найкращу людину у своєму житті.
А потім сталося лихо: у аварії загинули батьки. Їй ледь виповнилося вісімнадцять, вона збиралася вступати до інституту, але не встигла. Якби не допомога Ганни МиколА потім, коли маленька Олечка вперше посміхнулася, Марійка зрозуміла, що її справжнє щастя ніколи не було пов’язане з Олегом.
