Декілька годин пекельних мук залишилися позаду, коли у кімнаті пологового почувся крик новонародженого. Акушерка під пильним оком лікаря та медичної сестри вітали у цьому світі нову людину. Малесеньку дівчинку швиденько перевірили, а потім поклали на груди матері.
Людмилу не відчувала, як у животі піднялися метелики, не було й радісних сліз щастя. Єдине, чого хотілося жінці, щоб з неї забрали дитину й дали їй спокій. Першу ніч біля новоспеченої матусі крутилися всі, тож не було потреби зайвий раз брати дитину на руки. Другої ночі в пологовому Люді довелося брати на себе материнські зобов’язання.
Чим більше дівчинка кричала та вимагала любові, тим сильніше дратувала свою матір.
Коли вони повернулися додому Людмила хотіла кудись утекти, аби тільки не чути крику своєї дитини. Вона зателефонувала своїй старшій сестрі Поліні, яка вже мала двох діток, та попросила приїхати. Через пів години сестра стояла у неї на порозі.
-Уже не справляєшся? – з посмішкою запитала Поля, але побачивши роздратування Людмили, одразу змінила вираз обличчя. – Боже, чого це дитина розривається!
Тітка побігла до дитячої кімнати, взяла крихітку на руки та почала заспокоювати.
-Я не можу бути мамою. Надто рано. Я просто не готова.
Поліна дивилася на неї й намагалася заспокоїти бурю, що підіймалася всередині.
-А робити цю дитину було не зарано? Ти чим тоді думала? Тепер же спокійного життя захотіла! Навіть не смій при мені таке говорити. Діти – це найкраще, що сталося зі мною у житті. Ти мусиш прийняти той факт, щоб тепер на цьому світі є хтось важливіший за тебе саму.
-Ти мене не розумієш! Я не можу бути мамою. Мене все дратує, я не хочу брати дитину на руки, не хочу її годувати, міняти підгузок. Не хочу навіть залишатися у цій квартирі.
Поліна не знала про що можна говорити з сестрою, яка відмовляється від власної дитини. У неї двоє дітей і як важко їм не було, але вона ніколи навіть думки не припускала про те, яким би було її життя без них.
Все ж вона сподівається, що сестра переживе цю кризу й тоді їй буде соромно згадувати про період, коли вона не приймала своєї кровинки. Вона буде поруч й допоможе їй усе пережити.
Що ж стосується інших. Думаю, випадок Люди не поодинокий. Багато дівчат та жінок виявляються не готовити до дітей, але усвідомлюють це вже після народження малюка. Не варто так робити. Десять разів подумайте, перш ніж планувати вагітність. Діти це не ляльки, які можна покласти до іграшкового кошика, коли награлися. Будьте свідомими, не руйнуйте маленькі життя.
Чи були ви готові до народження своїх дітей? Поділіться особистими почуттями, які ви відчували після народження малюків.
