З чоловіком ми зустрілися на першому курсі університету. Він навчався разом зі мною в одній групі. Міша був гарним хлопцем, але любив себе також. Про таких ще говорять – нарцис. Раніше мені це навіть подобалося в ньому. Завжди гарно одягнений, приємно пах, стрижка модна. Мені було дуже приємно коли він звернув увагу на мене. Я не модельної зовнішності, але красою природа теж не обділила. Ми одружилися через пів року і стали жити разом. Спочатку все було добре, ми були молодими й інтереси в нас збігалися. Міша навіть старався заробити нам на майбутнє. На четвертому курсі я народила доньку, а через рік ще й сина. Стало важче. Добре, що батьки нам допомагали.
Чоловік завжди пропадав на роботі, щоб прогодувати нашу родину, а я займалася дітьми та господарством. Було досить важко одній, чоловік практично мені не допомагав. Він не розумів, що я також замучена за весь день. Постірай, приготуй їжу для дітей і чоловіка, поприбирай у квартирі. І так кожного дня. Мені навіть часу на себе не було, не то, що вийти кудись з подругами погуляти й посидіти за бокалом вина. Але я не жалілася, старалася для чоловіка і для дітей. Іноді в нас були суперечки з приводу того, що чоловік мені не допомагає і я теж хочу відпочити. Але Міша завжди потикав мені тим, що він годує всю родину, а я сиджу вдома і не ходжу на роботу. Мені було прикро, адже бути мамою і дружиною це також колосальна робота, не легка робота.
Одного разу коли чоловік прокинувся не зовсім в гуморі, ми знову почали сперечатися, виходячи на роботу сказав мені: «Ти могла б краще за собою дивитися і готовиш ти на трієчку, не вмієш не берися!» – і закрив двері за собою. Мені було дуже прикро за його слова. Так, я поправилася після родів на десять кілограмів. Але я не була товстою. В спортзал ходити в мене просто не вистачало часу. Я не зовсім себе запустила. Час від часу ходжу доводити до ладу волосся і манікюр. Їсти я готую, не шеф-кухар, але завжди стараюся, щоб на столі було все свіже і смачне. Бувало, що щось підгорить, але це тому, що я за дітьми дивлюся. Допомогти ж нікому. Батьки приїжджають на допомогу не так часто, оскільки живуть за містом. Чоловік би міг теж мене зрозуміти.
Після його слів, я набрала собі ванну і вирішила на кінець виділити день собі та подумати. За три роки після родів я займалася лише дітьми й господарством, я забула, що я насамперед жінка і теж маю право на відпочинок. Я твердо вирішила почати приділяти собі більше уваги. Коли ввечері чоловік прийшов додому він був дуже здивований, коли його не чекала вечеря на столі, а в холодильнику був лише салат і дитяча їжа. Але мені він нічого не сказав. На наступний день накупив вареників і вже тиждень готує собі їжу сам. Якщо для нього я так погано готую, нехай варить свої вареники.
