Брату і мені дістався грошовий спадок від бабусі. Вона була не багатою жінкою, але бережливою. За роки життя змогла скласти солідну суму грошей. Я витратила свої гроші на купівлю квартири. Брат протринькав заощадження бездумно. Він розважався зі своєю дівчиною. Возив її на курорти, їв дорогу їжу в ресторанах і скупляв мішками одяг.
Свої заощадження брат витратив за якихось пів року. Дівчина його полишила, хоча весілля було заплановано, ресторан замовлено, а гроші заплачено. Брат не мав ні копійки. Він переїхав жити в гуртожиток. Батьки допомагали йому, чим могли. Так він прожив два місяці.
Зібралися ми на сімейному святі. Тридцять років мама з татом разом. Я подарувала їм гроші, адже все інше в них є. Брат подарував квіти, коробку цукерок та вазу. Ми обговорювали сімейні проблеми. Раптом батько дорікнув мені.
Тобі не зрозуміти Миколу. В тебе ж є своя квартира, а от Коля мириться з гуртожитком.
Я пропустила татову фразу поміж вух. Не приємно таке чути. З іншого боку, чоловіки завжди підтримують один одного. Стало гірше, коли мама підтримала батькову точку зору.
Ми не можемо забрати тебе до себе синку. Мені так боляче, так погано, що ти живеш в таких умовах. Це при живих родичах!
Нічого, мамо. Я розумію, що вам немає куди мене забрати. А ти сестро, що скажеш? – Раптом запитав в мене брат.
А що я повинна сказати?
Тобі не ніяково, що я живу в тісному гуртожитку, поки ти ніжишся в просторій квартирі?
Питання прозвучало занадто різко. Я не очікувала такого. Склалося враження, що мої рідні щось обговорили за моєю спиною. Занадто чітко та злагоджено вони діяли.
Ні. Мені абсолютно нормально. Звісно, шкода тебе, але ти сам винен у своєму становищі.
Мама охнула. Вона дивилася на мене здивованим поглядом. Батько навіть бровою не повів. Він продовжував їсти борщ. Брат же одразу змінився на обличчі.
З якої радості винен я? – Брат схрестив руки на грудях.
Розумієш, братику, грошей нам обом дали порівну. Ти теж міг купити квартиру, а не бездумно витратити кошти на розкішне життя.
Я намагалася говорити впевнено. Важка атмосфера нависла над нами. Я шкірою відчувала навколишнє напруження.
Тобто, ти не впустиш мене до себе пожити? – Перепитав брат.
Скільки ти хочеш в мене жити?
Брат подумав якусь мить.
Ти могла б поділитися зі мною житлом. – Впевнено заявив він.
З якої радості? – Вирвалося в мене.
Доню, він твій брат! – Втрутилася мама. – Не можна полишити його в таку важку хвилину.
Ні, не можна. – Погодилася я. – Але я не зобов*язана приписувати його в себе чи давати частину квартиру. Я купила її завдяки бабусі, ремонт зробила за свій рахунок, а техніку купляла в розстрочку. Ніхто з вас не допоміг мені, а тепер я повинна ділити власне житло з братом-невдахою?
Мама знову охнула і схопилася за серце. Брат почервонів від злості. Він хотів щось сказати. Батько випередив його:
Раз ти така принципова, то ми з тобою спілкуватися не будемо. Сім*ю потрібно поважати та любити. Від тебе ніякої дяки.
З тих пір пройшов місяць. Батьки не виконали свою погрозу. Вони періодично дзвонять. Намагаються на мене тиснути. Я непохитна.
