Ти помилка молодості.
Я памятаю цю історію з давніх часів. Молода дівчина на імя Соломія народила сина, коли їй було всього шістнадцять років. Батько хлопця, Микола, також був такого ж віку. Не варто згадувати всі чутки й докладності того скандалу лише скажу, що після народження дитина батьки швидко розійшлися. Коли Соломія зрозуміла, що Микола не бажає знати ні її, ні сина, вона втратила всяке зацікавлення хлопчиком. Відтоді хлопчика виховували її батьки, дідусь Іван і бабуся Марія.
У вісімнадцять Соломія поїхала з новим кавалером до сусіднього міста то був Полтава. Вона не дзвонила, не писала, навіть листа не залишила. Її батьки теж не шукали стосунків з донькою. Залишилося лише незрозуміння: як так могла вона лишити своє дитя? Стид і біль, думали вони, що виховали таку людину.
Дідусь і бабуся ростили онука, як рідного сина. Для нього вони і були справжньою мамою і татом. Юнак вдячний їм за дитинство, за гарну освіту, за все.
Коли Володимир, син Соломії, став повнолітнім, йому випав шанс зустрітися з ріднею: кузина виходила заміж, на весілля зібралися всі родичі, навіть біологічна мати зявилася. За той час у неї було вже третє заміжжя і дві доньки старша Євдокія мала десять років, а найменша Орися лише рік і півтора.
Володимир відчував хвилювання: зустріти матір, дізнатися про сестер. Звісно, мріяв запитати: «Мамо, чому ти мене залишила?»
Дідусь і бабуся були чудовими, але тінь матері завжди жила в його серці. Зберіг у памяті єдину її фотографію усі інші дід спалив. На тому весіллі Соломія весело розповідала родичці, які в неї розумниці-дочки.
«А я? А зі мною що, мамо?» спитав Володимир.
«Ти?.. Ти моя помилка молодості. Твій батько був правий, треба було робити аборт», холодно сказала жінка і відвернулася.
Минуло сім років. Володимир вже жив у зручній двокімнатній квартирі в Харкові з дружиною Катериною та маленьким сином, дякуючи підтримці дідусів та тещі з тестем. Якось задзвонив телефон номер невідомий.
«Сину, привіт. Це твоя мама, Соломія. Мені дядько дав твій номер Слухай, ти ж живеш біля університету, куди вступила твоя сестра Євдокія. Може, вона поживе в тебе трохи? Їй не подобається гуртожиток, а квартира дуже дорога, мене чоловік покинув, тяжко… Одна дочка студентка, друга школярка, третя ось-ось підросте»
«Ви помилилися номером», відповів Володимир і поклав трубку.
Підійшов до сина, пригорнув його й сказав:
«Ну що, Ярославчику, готуймося підемо навідати маму і тоді всі разом до бабусі й дідуся в гості?»
«А на вихідні поїдемо сімєю в село, так?» запитав малий син.
«Звісно, традиції родини не можна порушувати!»
Дехто з родичів осуджував вчинок хлопця, казали зміг би допомогти сестрі. Але Володимир вважав, що його обовязок допомагати лише тим, хто дав йому любов і турботу, дідусеві й бабусі, а не чужій жінці, для якої він лише хибний спомин юності.
