Ти при своєму розумі, Семене?! Яка дитина у її віці? Вона сама ще дитина. Ти взагалі розумієш, скільки зараз грошей потрібно на немовля. Ти що мільйони заробляєш? Ми ледь зводимо кінці з кінцями, а ти пропонуєш ще один зайвий рот годувати

Таня ледь стримувала нудоту, коли дивилася на позитивний тест на вагітність. Сама себе переконувала, що просто отруїлася. Радше сподівалася, що це якась хвороба, хоча наперед розуміла причину своєї недуги. Відсутність жіночих днів лише підтвердили її здогадки. Аби переконатися цілком дівчина пішла до аптеки. Довго роздивлялася вітрину й чекала, коли обслужать останнього покупця. Несміло підійшла до віконечка видачі ліків й тихесенько попросила тест на вагітність.

Добре, що дівчата на вихідні поїхали до батьків, тож їхня кімната у гуртожитку пустувала. Тані ні до чого зараз зайві вуха та очі. В інструкції детально пояснювали, що й до чого потрібно робити. Кілька секунд і її майбутнє визначено. Чіткі дві смуги. Надії більше не залишилося, вона дійсно вагітна.

Першою, про кого думала Таня – її мати, яка постійно наказувала триматися від хлопців якомога далі. Вона так хвилювалася, щоб дочка вступила до університету, адже сама після школи завагітніла й не мала змоги навчатися. Коли Таня отримала лист про зарахування, то мати тішилася більше від неї.

Дівчина не мала близьких стосунків з ненькою, тому прекрасно знала, що підтримки не отримає. Рідного батька вона не знала, той покинув маму ще до її народження. Коли Тані виповнилося 7 років у мами з’явився дядько Семен. Він гарно ставився до дівчинки, прийняв за рідну дитину. Ніколи не сварив, завжди допомагав з уроками й вмів давати слушні поради. Коли у Тані виникали проблеми, то саме дядько Семен був довіреною людиною, у якої вона просила поради.

Розраховувати на підтримку вітчима у цій ситуації Таня не могла, адже прекрасно розуміла, що головною у хаті є мама. Як вона скаже, так і буде. Дівчина боялася, що ненька змусить її піти до лікарні, щоб перервати вагітність, тому й не розповідала. А коли мама запитувала, чому Таня не приїжджає додому, вона обманювала, що мусить готуватися до сесії.

Хлопець Тані, який зробив їй такий «приємний» подарунок, також сільський хлопець. Мало того, мама Тимофія та Таніна мати колись ходили до одного класу. Хто б міг подумати, що їхні діти в майбутньому полюбляться.

Тимофієві про вагітність Таня розповіла два дні тому. Хлопець поїхав у село, сказав, що мусить зізнатися в усьому батькам та поговорити з ними про весілля. У понеділок Тимофій не з’явився на парах. Його телефон мовчав, а через тиждень на зборах їхньої студентської групи повідомили про те, що Тимофій забрав документи.

Таня не могла повірити у те, що відбувалося. Вона поїхала на квартиру, яку орендував Тимофій перевірити, може він так переховується. Домовласниця, Катерина Іванівна, зустріла її приязно. Пригостила чаєм та пирогом й чесно зізналася, що у неділю приїхав батько Тимофія, зібрав його речі, відав гроші за останній місяць й попередив, що винаймати кімнату вони більше не будуть.

Дівчина не витримала. Останній часом на неї скільки навалилося, тож вона просто розплакалася. Катерина Іванівна злякалася й не знала, як зарадити. Вона по-материнськи обійняла Таню й запитала, що сталося. Дівчина розповіла і про свою вагітність, і про втечу Тимофія та поділилася страхом, щодо реакції матері.

-Вона вижене мене з дому – хлипала Таня. – Ще й вилають за те, що зганьбила сім’ю. І що тоді мені робити? Якби хоч сама, то на роботу влаштувалася, а скоро живіт округлиться…

Катерина Іванівна власних дітей не мала, доля обділила. Проте відчувала якусь приязнь до цієї знедоленої дівчинки.

-Таню, не плач, заспокойся. Ти зараз шкодиш дитинці, якщо будеш багато рюмсати, то народиш плаксу. Ти ж не хочеш, щоб твоя дитина постійно плакала, правда?

Дівчина стихла й перестала плакати.

-От і добре. За маму не хвилюйся, наскільки я зрозуміла, вона сама через подібне пройшла, тож повинна тебе підтримати. Ну а якщо таки вижене з дому, повернешся до мене. Будеш жити у кімнатці, що я здавала Тимофієві. Мені по дому допомагатимеш, а я жодної плати з тебе не візьму. Ти вмієш випікати?

-Так, умію…

-Молодчинка! Зараз на пенсію не проживеш, то я булочки, пироги, пиріжки печу. На ринку продаю, у мене постійні клієнти є. Дехто навіть замовлення наперед робить. Ти мені з цим допомагатимеш, а прибуток ділитимемо навпіл. Скоро Пасха, замовлень буде дуже багато.

Катерина Іванівна вселила Тані надію, що не все так погано, як здається. Наступного дня дівчина поїхала у село, в якому виросла. Мати з вітчимом на її візит не очікували, тому невимовно зраділи. Посадили до столу. Нагодували, стали розпитувати про студентське життя.

-Щось ти, Таню, наче поправилася? – відмітила зміни у фігурі мати. – Ти ж не хочеш нам ні в чому зізнатися? – її тон стан вищий та різкіший.

– Власне хочу. Знаю, що стала найбільшим вашим розчаруванням. Я вагітна.

-Я так і знала! – звереснула мати. – У тебе немає клепки, як і у твого татуся! Це ж треба бути такою наївною дурепою, щоб занапастити своє життя – мати кинулася до Тані, хотіла ударити, але вітчим вчасно зреагував та закрив дівчину собою.

-Марто, не смій! – Таня вперше чула, що дядько Семен підвищує голос. – Діти – це добре. Ну і що, що навчання ще не закінчила. Візьме академічну відпустку, а потім повернеться. Ми з дитинкою допомагатимемо.

-Ти при своєму розумі, Семене?! Яка дитина у її віці? Вона сама ще дитина. Ти взагалі розумієш, скільки зараз грошей потрібно на немовля. Ти що мільйони заробляєш? Ми ледь зводимо кінці з кінцями, а ти пропонуєш ще один зайвий рот годувати.

-Як ти можеш так казати? Це ж твій онук чи онучка – Семен співчутливо дивився на Таню й тихенько хитав головою.

-А ти чого такий добренький? Ця дитина тобі взагалі ніхто! Чи може ти відчуваєш особливу любов до Таньки?

-Закрий свого рота, поки не наговорила ще більшої чепухи.

Поки батьки сварилися, Таня тихенько піднялася за столу, взяла свої речі й пішла на автобусну зупинку. Підтримки від матері вона не дочекається, а вітчим приємно здивував, хоч і постраждав через це сам.

Катерина Іванівна ще не спала, коли у двері її квартири постукали. Вона знала, що Таня повернеться й навіть була рада цьому. Таким чином жінка отримала дочку, про яку завжди мріяла.

Життя з Танею було добрим. Дівчина працьовита, за всю роботу бралася, хоч Катерина Іванівна її й збивала та просила про маля думати та не перетруджуватися. Мама дівчини зателефонувала лише один раз аби переконатися, що та не ночує десь на вокзалі. Почувши, що Таня має дах над головою, вона закінчила розмову, навіть не поцікавившись, як взагалі її безробітна дочка виживає.

На відміну від матері, вітчим провідував Таню двічі на тиждень. Частіше не міг, бо Марта могла запідозрити. Він купував донці свіжі фрукти та смаколики. Залишав гроші на аналізи, лікаря та підказував, щоб помаленьку скуповувала одяг для малечі.

У Тані народився хлопчик, назвала Семеном, на честь дідуся. Дитина здорова та гарненька. Через два дні їх виписували додому. Зустріти породіллю й малюка прийшли Катерина Іванівна та Семен з Мартою. Мати перепросила у Тані та щиро покаялася. Вона взяла онука на руки й розплакалася.

Родини влаштували у будинку батьків Тані. Гостей було небагато, власне серед гостей була лише Катерина Іванівна. Усі сиділи за столом, коли у двері постукали. Таня пішла поглянути хто там. На порозі стояв Тимофій з великим букетом квітів. Він впав перед дівчиною навколішки, дістав каблучку й попросив пробачити його ганебний вчинок та вийти за нього заміж.

Того дня, окрім родин організували ще одне свято – заручини.

Оцініть статтю
Дюшес
Ти при своєму розумі, Семене?! Яка дитина у її віці? Вона сама ще дитина. Ти взагалі розумієш, скільки зараз грошей потрібно на немовля. Ти що мільйони заробляєш? Ми ледь зводимо кінці з кінцями, а ти пропонуєш ще один зайвий рот годувати