Я завжди була переконана, що якщо я тільки починаю спілкуватися з якимось молодим чоловіком, то всім іншим кандидатам на моє серце я повинна одразу відмовити та обірвати наше спілкування. Сама я хотіла б такого ж відношення, але моя подруга Алла сказала, що я чиню нерозумно:
– Ти ж не знаєш які у нього на тебе плани, а раптом в Івана є дівчина чи дружина, ви ж тільки один день знайомі. Це нормально, коли в тебе є вибір, ти ж нікому нічого конкретного не обіцяла. Ось зайде у вас все далеко, тоді й можеш обірвати ці зв’язки. Всі так живуть.
Я була переконана, що Іван кохання всього мого життя та, хоча серед моїх шанувальників були хороші хлопці, я заборонила їм собі писати.
Ми з Іваном почали бачитися та одного разу в кафе ми зустріли одну дівчину. Іван зрадів та привітався, вони перекинулися декількома словами, а коли я запитала хто це, він відповів, що це його подруга, він інколи з нею бачиться, так само як і зі мною. Я наче спустилася на землю. Як це? Я ж то думала, що ми зустрічаємося. А він мені відповів, що ми з ним не пара поки він не зробив остаточний вибір. Це було жорстоко та я довго ще не могла відійти від такої ситуації.
Алла мене втішала та згадала те, що колись мені казала:
– Ти розігнала усіх своїх шанувальників одразу після знайомства з Іваном. Якби ти з ними просто мило спілкувалася, то це не вважалося б зрадою, немає нічого такого в простому спілкуванні, коли ти вітаєш їх зі святом, а вони вітають тебе. А Іван бачиш як з тобою вчинив. Я ж не говорю, що ти маєш з ними усіма зустрічатися.
Я задумалася. А ви як думаєте? Алла має рацію?
