Мій батько жив у будинку, якому було аж сто років. Коли він розповідав мені цю історію, то я слухала її роззявивши рота та уявляючи різні неймовірні картинки.
Мій тато народився восени, коли листя вже пожовтіло та стало опадати на землю, а між гілками дерев гуляв холодний вітер.
Той будинок став мовчазним свідком усіх ключових моментів батькового життя: тут він зростав, зробив перший крок, сказав перше слово, привів сюди свого першого друга, згодом повертався у нього зі школи, а потім приїжджав на канікули бувши студентом. Сюди він привів мою маму для того, щоб познайомити з батьками. Згодом тут створилася нова сім’я та народилася я.
Пам’ятають стіни того будинку і сумні спогади. Як один за одним повмирали дідусь та бабуся, не впоравшись з важкою хворобою, та як згодом занедужала та померла моя мама. Як батько захворів після подій, що з ним трапилися та як йому довелося впоратися з усім цим, адже йому потрібно було поставити на ноги мене.
Дім також багато чого переніс та за ці всі роки суттєво постарів. Підлога прогнила та подекуди страшно було ступати на неї, бо був ризик провалитися в підвал, З даху капало та стіни наскрізь продував вітер. Простіше було його знести та на його місці побудувати новий, ніж це все ремонтувати. Невідомо чи взагалі можливо було привести його до ладу. Здавалося, що якщо на вулиці буде гроза, то будинок просто знесе вдалечінь.
Через деякий час я зібралася заміж та мій наречений Антон навідріз відмовився жити в цьому будинку. Ми переїхали до міста та стали винаймати там житло.
Ми чудово влаштувалися в місті з Антоном. Згодом наші справи пішли вгору та ми наважилися взяти іпотеку. Для початку взяли двокімнатну квартиру, а там видно буде.
Я відразу запропонувала Антону забрати батька до себе. Адже в його будинку жити просто неможливо. Батько останнім часом з болячок просто не вилазить. А там можна буде потрохи ремонтувати той столітній будинок.
Антон зробив круглі очі та сказав:
– Ти що, жартуєш? Куди його селити? Ми молода сім’я, нам потрібно мати своє гніздечко. Як я зможу бути з тобою наодинці, якщо знатиму, що за стіною твій батько? А коли дитина народиться? Куди ми її поселимо? Ми ж навмисне взяли двокімнатну квартиру з розрахунком на те, що одна кімната буде для дитини.
Мені стало неприємно від такої відповіді. Можливо, Антон і правий, але що ж робити батькові. Він мене виростив та тепер я житиму в комфорті, а він буде мерзнути в сторічному дірявому будинку.
Тепер, коли я заробляю, велика частина коштів йде на оплату житла, тож я не маю фінансової можливості робити ремонт в батьковому домі. Коли я просила батька продати цей будинок, він казав, що у нього не підіймається рука, щоб це зробити, адже з ним пов’язано стільки багато спогадів.
Згодом батькові стало зле та він потрапив до лікарні. Лікарі рекомендували змінити йому умови проживання, інакше його хвороба може стати хронічною. Коли я прийшла до батька, то наполягла, щоб він дозволив мені звернутися до рієлтора, щоб оцінити вартість будинку. Батько довго опирався, але врешті згодився.
Я звернулася до спеціаліста та ми поїхали в мій рідний дім. Пан Роман сказав, що будинок в аварійному стані та покупець може знайтися лише для того, щоб придбати земельну ділянку, не якій цей будинок побудовано. В моєму рідному селі багато фермерських господарств, бо у нас дуже родюча земля. Може, хтось і згодиться купити цю землю.
Я повернулася до батька та сповістила йому сумну звістку. Батько важко зітхнув та сказав, щоб я звернулася до сусіднього фермера з пропозицією та запитала скільки він може дати. Я так і зробила. Тарас Михайлович дуже зрадів пропозиції:
– Скільки я ходив до твого батька, скільки просив продати мені цю земельну ділянку, він все не погоджувався. Говорив, що це пам’ять і він не продасть будинок. Нарешті він зробив правильне рішення.
Ціна, яку запропонував Тарас Михайлович була недостатня для покупки навіть однокімнатної квартири, однак в будинку було дуже багато старовинних речей, ціни якої батько не знав. Якщо це все продати, то можна було б придбати невеличку квартиру. А батькові більше й не потрібно.
Як же я зраділа, що батько погодився. Та й квартира знайшлася неподалік від нас. Батька виписали та він переїхав в тепле та комфортне житло. Ми разом з ним їздили дивитися як зносять столітній будинок. Тоді я вперше побачила як мій батько плаче.
