— Хоч комусь ти потрібна.
— Не треба тобі мій син, він тобі життя зламає.
— Неправда, Ольго Миколаївно. І чому ви так про Олега говорите? Адже це ж ваша єдина дитина!
— Саме тому й попереджаю. Занадто добре знаю свого сина, щоб сумніватись у своїх словах.
Ольга Миколаївна повільно вийшла з кухні, а Настя залишилася сидіти за столом у своїй новій вечірній сукні. Вона спеціально її вдягла, прийшла до сусідки, щоб показати нову покупку, у якій хотіла вразити Олега.
В сусідиного сина Настя була закохана вже багато років. Почуття проросли в ній ще з дитинства, коли вона була маленькою й наївною, але, як виявилося, здатною на серйозну прив’язаність.
Олег був старший за Настю на сім років. Йому було сімнадцять, а їй — десять, коли вони вперше побачилися. Настя з батьками переїхала до Вереснева з сусіднього села, де батько залишився без роботи, а Ольга Миколаївна вже багато років жила тут з сином, виховуючи його сама.
— Дуже порядні люди, — сказала мати Насті ввечері, повернувшись від Ольги Миколаївни.
Сусідка, хоч і була старшою за матір Насті на п’ятнадцять років, подружилася з нею, і діти теж почали бачитися частіше.
Через рік після знайомства Олег вступив до інституту і поїхав з Вереснева, а Настя залишилася з батьками, але не забувала про нього й часто навідувала Ольгу Миколаївну.
Одразу після інституту Олег одружився, і це стало ударом для закоханої в нього Насті. Вона до останнього не хотіла вірити, що у нього справжнє кохання, була впевнена: якщо хтось і одружується, то це назавжди. Її батьки були разом майже двадцять років, дідусь із бабусею теж прожили разом до самої смерті, навіть Ольга Миколаївна розповідала, що з батьком Олега була в шлюбі аж до його зникнення безвісти у гарячій точці.
— Навіть не познайомив мене із своєю дружиною, — скаржилася Ольга Миколаївна, прийшовши до батьків Насті. — Якась там городяночка, вся з себе.
— То сама поїдь до них у місто, — порадила мати Насті. — Познайомся, подивись, як син живе.
Ольга Миколаївна тільки махнула рукою:
— Навіщо? Якщо Олежка навіть на весілля не запросив, значить, так і треба. Нехай собі живе без мене. Не поїду я туди.
Насті було шкода Ольгу Миколаївну, але найбільше вона переживала, що Олег ніколи не повернеться до Вереснева. Однак минуло трохи більше року після його весілля, і він приїхав до села зі своїми небагатьма речами.
— Олежка вернувся, — повідомила Насті мати, повернувшись із роботи.
Дівчина зірвалася з місця, кинулася до дверей, ледь не збивши матір. За кілька секунд добігла до дому Ольги Миколаївни і на ґанку налетіла на Олега, який вийшов перекурити.
— О, Настунечка! — весело підморгнув він.
Настя помітила, як сильно він змінився: став дорослішим, справжнім чоловіком. Відростив бороду, на скронях з’явились сивинки, а йому ледь виповнилося двадцять п’ять.
— Привіт, Олеже, — ніжно промовила вона, стримуючи бажання доторкнутися до його обличчя. — Ти повернувся?
Він байдуже подивився на неї й нерішуче здвигнув плечима:
— Не знаю. Поживемо — побачимо. Розійшовся з дружиною, довелося повертатися до матері. Жив у них із батьками, а потім — то не так, це не так. До біса мене все це докотило.
Настя, не кліпаючи, дивилася на нього і думала: як взагалі могла ця жінка вважати Олега поганим? Він же такий чудовий! Такий гарний, добрий, розумний! Мабуть, щось не так було з тою городяною, не дарма ж Ольга Миколаївна не хотіла з нею знайомитися.
— Може, сходимо в кіно? — запропонувала Настя, але Олег заперечно похитав головою.
— Не хочу. Справи купи, мати завантажила по повній.
Настя засмутилася, але не показала виду. Їй було так важливо, що Олег просто поруч: дихав тим самим повітрям, говорив із нею, питав, як справи. Може, колись він зрозуміє, що Настя — та сама дівчина, з якою йому судилося бути до кінця днів?
Ольга Миколаївна не раділа поверненню сина. Намагалася влаштувати його у колгосп, їздила в місто, шукала знайомих, але йому не подобалися пропозиції.
— Втомилася я від його вічного незадоволення, — якось поділилася з Настею Ольга Миколаївна. — Тепер розумію, чому Олег розійшовся із дружиною. Не в ній була проблема, а в моєму синові.
— Неправда! — обурилася Настя, захищаючи Олега. — Він хороший, просто ви його не розумієте!
Ольга Миколаївна тільки усміхнулася:
— Так, звісно, я ж не знаю власного сина! Він такий самий егоїст, як і його батько!
Сказавши це, сусідка замовкла, відвівши погляд. Настя хотіла щось відповісти, але стрималася — Ольга Миколаївна виглядала надто сумною.
Не влаштувавшись на роботу, Олег через кілька місяців знову поїхав із ВереНастя, тримаючи на ручках свою дочку, усміхнулася й подякувала долі за те, що колись не послухала Олега.
