-Ти так довго чекала на мене. І бачу його очі зволожилися від сліз.

https://bahmut.in.ua/medreforma/2981-u-kabineti-v

Уже тривалий час ходжу лиш до одного стоматолога. Життя навчило, що стоматолога і гінеколога краще не міняти. Уся сім’я тепер лікує зуби лише в Степановича. У нас тепер теплі майже дружні стосунки.

Коли дзвоню, так і питаю:

-Степанович, привіт. На завтра місце для мене буде?

Ось і цього разу несподівано відбувся скол коронкової частини переднього зуба. Боюся, щоб зуб зовсім не розвалився. Дзвоню своєму стоматологу, а він раптом мені якось наче не своїм голосом каже, що не може і одразу дає номер іншого лікаря та вимикає телефон.

Я аж образилася. А потім охолола – значить, не може. Почекаю на Степановича. До іншого лікаря звикати не хочеться.

Так минуло два тижні і Степанович мені так і не передзвонив. «Ух, – думаю, – зазнався чи, може, образився чогось. Всяке в цьому житті буває».

Набираю знову свого улюбленого стоматолога. І він знову відмовляє  і наполягає, щоб набрала номер, який він мені дав.

А мені зовсім не хочеться набирати цей номер. «Ні, – думаю, – почекаю ще трохи. Уже стільки витерпіла, то ще трохи потерплю».

Так збіг ще місяць. Знову посилаю гудок до Степановича.

-Привіт. Уже не можу далі терпіти. Давай записуй мене на завтра.

На мить залягла німа тиша, а потім Степанович холодним голосом знову мені відмовив. Я вже по-справжньому почала на нього сердитися.

«Невже я була така надокучлива, що він мене постійно футболить?», – не дає думка спокою.

Образа за кілька тижнів минула. Зуб почав нагадувати про себе постійним ниттям. Слава Богу, що ще тримається – за цей час міг і розвалитися.

-Усе! Дзвоню Степановичу востаннє. Далі нема куди тягнути, – вирішую для себе.

Він неохоче погоджується. Заходжу в кабінет. Одразу зауважую, що Степанович схуд, обличчя трохи осунулося. Настрій, правда, в нього був хороший. Сідаю в крісло. Зауважую, що мій лікар чомусь нервує. Навіть руки трохи тремтять. Я мовчу.

Врешті зуб запломбований.

-Ну, як, – запитує Степанович.

-Добре. Не заважає. Скільки?- питаю.

-Ти так довго чекала на мене. Нічого, – відповідає. І бачу його очі зволожилися від сліз.

-Щось трапилося? Скажи, що з тобою?

І аж тепер я дізнаюся, що мій лікар пережив інсульт. Його хвороба була випробуванням для всієї родини. Надій на одужання було небагато. Тим паче, що він знову зможе працювати стоматологом.

Однак Степанович не здавався. На нього чекали пацієнти. Я була однією з них. Вони не відпускали свого лікаря, вимагали прийому. І це додавало сил, терпіння і наполегливості у боротьбі з хворобою. Час реабілітації вже майже позаду. Я його перша пацієнтка. Як він сказав, найбільш наполеглива. Але завдяки таким наполегливим пацієнтам Степанович повірив у власне одужання. І воно сталося!

Оцініть статтю
Дюшес
-Ти так довго чекала на мене. І бачу його очі зволожилися від сліз.