Не розуміла ніколи людей, які навмисне роблять іншим боляче. Як словами, так і діями. Для чого ображати інших, а тим більше дітей.
Я застала ситуацію, де сусідка вийшла на вулицю, підійшла до дівчинки, що гралась на дитячому майданчику та почала на неї сваритись лише за те, що дитина щаслива грала ні на кого не звертаючи уваги.
– Ти так не радій тут! Сміється вона! Гляньте! Та тебе з притулку взяли! Сирота замурзана! Твоїм біологічним батькам було байдуже на тебе! Ти їм й за просто так не здалася б! Якби не твої батьки прийомні, то б ти далі жила в тому дитячому будинку! – кричала жінка восьмирічній дитині.
Це була прийомна донька наших сусідів та, за сумісництвом, наших знайомих – Антона та Наталі. Вони неймовірно добрі, щирі, розумні та привітні люди. Багато хто клав їх собі в приклад. Дівчинку ж звуть Аліса.
Вони інтелігентна сім’я, на яких навіть язик не повернеться щось погане сказати. Алісу вони дуже люблять. Самі дитину народити не виходить через здоров’я, тому вирішили взяти собі дитину з дитячого будинку.
А тепер повернемося до тієї ситуації. На крики сусідки дівчинка спокійнісінько відповіла:
– Не кричіть на мене. Так, я знаю, що мене вдочерили та я дуже рада, що саме мама з татом мої батьки. А ще вони мене навчили, що зі всіма треба поводитись ввічливо. Тому йдіть, будь-ласка. Додому та не кричіть. Це не виховано та не культурно.
Сусідка продовжувала кричати на дівчинку, аж допоки не прийшли Антон та Наталя. Вони не стали кричати у відповідь, чи сваритись. Вони показували своїм прикладом, як треба вирішувати конфлікти: спокійно, врівноважено та без образ в сторону будь-кого.
Сусідка почервоніла, адже її за таку поведінку добряче присоромили, хоча говорили з нею максимально виховано та спокійно. А потім вона розвернулась та побігла додому. А сім’я продовжила відпочивати на дитячому майданчику.