Минулого року у нас була зустріч випускників зі школи. 15 років минуло… В основному з усіма однокласниками ми живемо в одному місті, тому інколи бачимося. Всі про всіх знають, хто де працює, з ким живе, чого досягнув у житті.Та й зараз в еру соцмереж у всіх життя як на долоні.
Ми замовили гарне атмосферне кафе. Сиділи за столом, розмовляли, згадували шкільні роки. Аж тут відчинилися двері і в зал зайшла вродлива жінка в розкішному вбранні. Білосніжна посмішка, довершений макіяж та манікюр. Ми навіть спочатку не могли впізнати, хто ж це така.
“Ти тільки глянь, це часом не наша однокласниця Лідка, чия матір мила підлогу у нашій школі?Ось як у люди вибилася!”,-перешіптувалися однокласниці
В школі Ліда була непримітною, нічим не виділялася, хіба що в школі над нею постійно знущалися і ображали, вона сиділа за останньою партою і ні з ким не спілкувалася. Мама її виховувала сама, батько загинув на заводі, нещасний випадок. Її мама працювала технічкою в школі.Дочка була охайною, одяг носила чистий, але не модний. Ліда добре вчилася, але в школі була самотньою.
І ось тут раптом таке перетворення ….
У «хлопчиків» наших в прямому сенсі слова відвисла щелепа, коли вони зрозуміли що це Ліда. Ми «дівчинки» сиділи і заливалися тихою заздрістю. А заздрити то є чому …
Ліда вдало вийшла заміж, має чоловіка та сина. Живе в столиці в квартирі. Також мають будинок. У неї у власності 5 магазинів взуття. Вони їздять на відпочинок декілька разів на рік. Ліда добре водить авто. А як вона трималася на зустрічі. Просто як зірка!
Деякі наші однокласниці вже бризкали заздрістю у відкриту, а Ліда посиділа зовсім небагато, попрощалася з усіма, і поїхала по справах.
В житті ніколи не треба переставати мріяти й ставити перед собою цілі.
