У мене було все, і все в одну мить я знищив, викреслив з свого життя. Власноруч наламав таких дров, що назад повернути – не можливо.
Не розумію як, але я повівся на коротку спідницю своєї співробітниці. А це нагле дівчисько все спланувало і зняло на відео, яке потім в долі секунди було надіслане моїй дружині.
Я повернувся додому і вдавав, що нічого не трапилося. Мені було соромно. Я й не розумів, як так трапилося і дуже шкодував про це. Хоча й гадки не мав, що дружина все вже знає.
Я обійняв і поцілував її в щічку, як завжди. Помив руки та присів до столу. Завжди приходив і перекушував щось.
Дружина мені подала ароматні брускети та теплий чай з лимоном. Поки я їв, Аня сиділа навпроти мене та пильно дивилася. Її погляд був таким, наче вона зі мною прощається.
А я вдавав, що все нормально. Тоді вона порушила наше мовчання і промовила:
– Ти усвідомлюєш, що зрадив не мені, а рідним дітям?.
Її голос був спокійним та врівноваженим. Я не встиг і рота відкрити, як вона обернула до мене екран свого мобільного телефону з тим самим відео.
Я опустив голову. Мене не було чого сказати. І наче якийсь підліток, я ледь з себе видушив:
– Аню, я не хотів. Я більше так не буду.
Хах, звичайно ж не буду. Дружина дивилася в коридор, я обернувся. А там стояла валіза. Я добре розумів, що це моя валіза, з моїми речами і місця в цьому домі мені більше нема.
Та що там в домі, мені більше не було місця в серці жінки, яку я люблю понад усе на світі.
Так, моєму вчинку нема виправдання чи пояснення. Але ж як мені далі жити без дружини і без дітей. Це була хвилинна слабкість, яка перекреслила все моє життя.
