Розмова з п’ятирічною Наталею почалася зненацька. Дівчинка гралася ляльками і раптом набрала серйозного вигляду і прийшла до матері:
-Мамо, давно збираюся з тобою поспілкуватися як жінка з жінкою, – раптом заявила мала.
-Давай поговоримо, – здивувалася на серйозний тон дитини мама. – Про що чи про кого ти зі мною, доню, хочеш побалакати?
– Про тата, – впевнено відповіла мала.
– Про тата – це добре. Ну кажи, що ти хотіла про нього мені розповісти? Що в нього не так? Кажи?
– У нього все добре. Тільки ти вночі пристаєш до нього і не даєш йому спати, – обурено закопилила губки мала.
– Гм, – у жінки аж холодок пішов по спині. – Наталю, а ти що вночі не спиш? – схвильовано запитала жінка.
– Сплю!, – впевнено відповіла мала. – А ти не спиш і ще тата свариш «виключай комп’ютер, виключай комп’ютер». А ти хіба не знаєш, що його робота в комп’ютері. Там він гроші заробляє. Купує потім мені плаття, ляльки, морозиво… Навіщо ти йому заважаєш?
– Так. Ти права, доню. Я й справді не подумала, що татові не треба перешкоджати. Більше не буду. Обіцяю, – полегшено зітхнула жінка. – Ми вже про все поговорили, доню?
Мала махнула голівкою у знак згоди.
-Гаразд, Наталочко. Йдемо тепер на кухню, нам треба татові приготувати вечерю. А то за розмовою швидко збіг час. Ось і тато з роботи повернеться, а я ще не встигла їсти приготувати.
Мама, усміхаючись про себе, поспішила на кухню готувати для сім’ї вечерю. А Наталя прилипла носиком до вікна – ловила очками проїжджі автомобілі, щоб побачити ще на вулиці свого татка. Він, зогледівши свою донечку у вікні, обов’язково помахає їй рукою. Тоді вона радісно побіжить до дверей з вигуками: «Татко вже йде! Татко вже йде!».
Батько увійде в хату, визує важкі черевики і радісно підхопить своє щастячко на руки, цілуючи у щічку. Мала пручатиметься через колючі щоки і водночас радітиме його приходу.
