Я познайомилася з Тимуром на дні народження у спільного друга. Він був добрим, симпатичним і мав стабільну роботу. На той час я щойно закінчила школу і мені було 17 років, а хлопцеві – 24. Ми жили в різних містах, тож з самого початку я не розраховувала на серйозні стосунки. Думала, що трішки поспілкуємося й на цьому закінчимо наше знайомство.
Ми провели багато часу, спілкуючись у соціальних мережах, перш ніж він вирішив приїхати до мене на вихідних. Свого роду це було наше перше побачення, яке, до речі, минуло просто ідеально. Словом я закохалася й Тимур став моїм хлопцем. Через рік наших стосунків, після того, як мені виповнилося 18, хлопець зробив мені пропозицію. Настав час познайомитися з його батьками.
Ми поїхали в сільський будинок його сім’ї. Я очікувала, що все мине гладко. Я кохала Тимура, він любив мене, ми обоє свідомо прийшли до рішення одружитися. Одначе все виявилося складніше, ніж я могла собі уявити. Не встигла я вилізти з автомобіля та привітатися, як свекруха почала завалювати мене роботою. Заявивши, що хоче переварити, яка з мене буде господиня. «Я не віддам свого сина аби кому. Хто знає на що ти годна? От зараз ми це й перевіримо!»
Я почала прибирати весь будинок, прати, прасувати білизну, готувати їжу. Я навіть складала Тимуру судочок на роботу з їжею, тому що відчувала, що зобов’язана винятково піклуватися про свого нареченого, ніби бігала за ним, як за дитиною.
Проблеми почалися, коли двоюрідна сестра Тимура запросила нашу сім’ю на своє весілля. Я одягла брючний костюм та розпустила своє волосся. На щастя, чоловік оцінив мій вигляд. Однак, коли я вийшла зі своєї кімнати, моя майбутня свекруха ледь не зомліла, побачивши мене. Вона наполягла на тому, щоб я одягла закриту сукню, і змусила мене зібрати волосся. День був зіпсований ще до того, як ми потрапили на свято.
Свекруха не втомлювалася вихваляти свого єдиного сина перед родичами, возвеличуючи його до небес. Мене ж навіть не хотіла ні з ким знайомити. «Ти все одно у нас довго не затримаєшся, тож не бачу сенсу у всіх цих знайомствах. Я досі не можу зрозуміти, чому він хоче одружитися з тобою» – прошепотіла вона мені на вухо так аби чоловік не почув”.
Я не з тих, хто хвалиться собою, але теж маю власні переваги. У школі мене завжди дуже поважали як вчителі, так і однолітки. Після закінчення школи моїм батькам навіть надіслали лист-подяку за те, що у них така чудова донька. Я брала активну участь у різних громадських заходах, і мене знало все місто. Моя успішність у навчанні була відмінною, і зараз я здобуваю ступінь в університеті, навчаючись на заочній формі.
Попри усі мої успіхи, мати Тимура постійно применшує мої досягнення перед чоловіком. Багато разів я відходила в іншу кімнату, щоб мовчки виплакати сльози, знаючи, що не отримаю захисту.
Тимур постійно говорить одне й те ж: «Моя мама – свята, вона б ніколи не сказала і не зробила нічого такого, що могла б тобі нашкодити. Просто вона хоче зробити з тебе господиню та гарну дружину для мене. Ти повинна її слухатися”.
Наше весілля назначене через кілька місяців. Коли я вийду заміж (весілля заплановане на осінь) доведеться переїхати до свекрухи, оскільки Тимур – її єдиний син. Все, що вона має дістанеться свого часу йому. Я відчуваю дедалі більше занепокоєння з приводу цієї ситуації. Моя мама дивується моєму терпінню протягом усього цього часу і просто радить ще раз добряче подумати, чи варто псувати своє життя цим одруженням. Адже якби Тимур мене кохав, то не змушував би жити зі своєю мамою.
Я в розгубленості, адже не знаю, що тепер мені робити? Життя зі свекрухою буде нестерпним, але я не хочу відмовлятися від Тимура, бо кохаю його.
