Мамо, а ти теж колись хотіла стати художницею?
Соломія сиділа за кухонним столом, тримаючи тоненький пензель. На аркуші акварелі під її рукою народжувалася нерішуча, але щира гілка бузку фіолетові мазки тремтіли, наче боялися розтектися.
Хотіла, усміхнулась Оксана, стоячи біля плити. Тільки мені було девять, і я вирішила, що краще стану лікарем, щоб рятувати людей.
А потім передумала?
Оксана простягнула руку до чайника, ховаючи погляд. Вона завжди боялася таких розмов. За ними ховалося занадто багато старі мрії, нездійснені надії, вибори, які вона робила не серцем, а розумом.
Так. Життя так повернулося.
Коли Оксана усиновила Соломію, їй було тридцять три. До того часу вона пережила багато: діагноз безпліддя, розлучення, яке залишило в душі порожнечу, і нескінченні поради знайомих «змирись», «спробуй ще раз, «візьми дитину». Вона не хотіла брати. Не через егоїзм, а через страх: чи вистачить сил, чи вистачить любові? Але одного разу в дитячому будинку вона побачила Соломію худу дівчинку з кісками, яка сиділа в кутку і малювала олівцем квітки. Соломія підняла очі, і в них було стільки дорослої туги, що Оксана відчула укол у грудях. Через рік Соломія назвала її мамою.
Тепер Соломії було десять. Вона вчилася у звичайній школі, де Оксана викладала літературу. Колеги й батьки поважали її «та сама вчителька, що всиновила дівчинку з притулку». Але Оксана не шукала похвали. Її єдиним бажанням було дати Соломії життя, де ніхто не нагадував би їй про минуле.
Оксанo Василівно, якщо хочете, щоб Соломія вступила до нашої школи, треба заповнити анкету. І копії документів. Зокрема, свідоцтво про народження. Жінка в приймальні елітної гімназії дивилася суворо, але без злости. Її окуляри блищали під світлом лампи.
Звичайно, кивнула Оксана, стримуючи хвилювання. Ми все підготуємо.
Вона підготувала все заздалегідь. Нове прізвище Соломії її прізвище було внесено в документи акуратно, без натяків на усиновлення. Не те щоб це було таємницею, але Оксана не хотіла, щоб минуле Соломії стало приводом для питань або співчуття. Вона знала, як діти можуть бути жорстокими, як одне слово може поранити глибше, ніж здається.
Увечері вони пекли яблучний пиріг. Соломія чистила яблука зі зосередженістю художниці: тонкі смужки шкірки падали в миску, а цукор вона пересипала обережно, ніби боялася порушити якийсь невидимий порядок.
Мамо, а в цій новій школі є гурток малювання?
Є. Дуже хороший. І театр. І басейн.
А якщо мене не візьмуть?
Оксана подивилася на доньку. Соломія не піднімала очей, але її пальці завмерли над мискою.
Візьмуть, Соломійко. Ми все для цього зробимо.
Дзвінок почувся вранці суботи. Оксана вийшла у двір, щоб відповісти у квартирі голос здавався надто гучним. Жіночий голос у трубці був глухим, ніби пробивався крізь роки.
Це ви Оксана?.. Я… я мати Соломії.
Світ на секунду стиснувся. Оксана схопилася за перила ганку. Вона помітила все: порошинку на пальто, тріщину в асфальті, власне дихання, яке стало важчим.
Що вам потрібно?
Я… Я нічого не прошу. Просто хотіла знати, як вона. Чи можу я… хоча б побачити її?
Вона вас не памятає. Оксана говорила жорсткіше, ніж відчувала. І в неї нове життя. Я прошу вас його не руйнувати.
Я розумію. Вибачте.
Гудки.
Оксана повернулася в квартиру, але не відразу помітила, що Соломія стояла біля сходів. Дівчинка мовчала, але її очі були напруженими, як у кошеняти, яке почуло чужий звук.
Хто це був?
Помилилися номером, збрехала Оксана, відчуваючи, як брехня осідає в горлі. Іди, сніданок готовий.
Через кілька днів Оксану викликали до школи. Соломія побилася з однокласником випадок, який був зовсім не на неї схожий. Оксана сиділа у вчительській, а Соломія чекала в коридорі.
Вона ударила хлопчика, сказала вчителька, поправляючи окуляри. Каже, він її образив.
Як? Оксана стиснула сумку.
Соломія сама розкаже. Але, Оксанo Василівно, ви ж розумієте… діти інДома вони разом спекли пиріг, а коли аромат заповнив кухню, Оксана обняла Соломію, відчуваючи, як їхні серця бються в такт тепер уже без жодних таємниць, лише з любовю, яка була сильніша за страх.
