Клавдія Романівна затіяла прибирання у квартирі. Вона любила займатися цією справою у четвер. Тоді Єгор затримувався на роботі допізна, бо зустрічався зі своїми друзями, а їй ніхто не заважав.
Кімнату сина вона завжди залишала наостанок. Зазвичай роботи тут було найменше. Єгор й сам вправно стежив за порядком, але шари пилу на робочому столі та ноутбуці просто не бачив. Вона зайшла тихцем, ніби побоюючись того, що її тут хтось може зловити.
Провела поглядом по звичній обстановці кімнати, яка вже не змінювалася останні 20 років. Подумала, що варто затіяти влітку ремонт. Та все ж узялася за роботу. Витерла пил з підвіконня, підсунула стілець до шафи. Навіть встала навшпиньки, щоб витерти пилюку згори й коли проводила ганчіркою по шафі, то зачепила якусь коробку. Та впала на підлогу, розсипавшись.
Нажахана мати прийнялася складати все назад поки не помітила, що саме складає. Це були фото Каті, колишньої дівчини сина після якої він так ні з ким й не зустрічався. Клавдія Романівна пригадала старі часи…
***
-Мамо, а у нас сьогодні гості! – радісно оголосив Єгор, коли увійшов на кухню.
–Це з якого дива? – запитала мати, їй аж ніяко не хотілося стояти біля плити, готуючи вишукані страви.
-Я приведу тобі майбутню невістку, на знайомство.
-Ой, лишенько! – розхвилювалася жінка. – Хто ж так робить? Я зовсім не готова! У квартирі треба прибрати, за продуктами побігти, щось смачне зрихтувати.
Єгор підійшов до матері, щоб міцно обійняти. Коли вона трохи заспокоїлася, поглянув на неї своїми красивими зеленими очима й підбадьорив:
-Уся ця метушня не важлива. Для мене головне, щоб дві жінки, яких я люблю всім серцем, порозумілися.
Її звали Катя. Приємна рудоволоса дівчина, з веснянками на носі та широкою посмішкою. Вона соромилася, коли переступила поріг квартири й розгубилася, коли Єгор втік до магазину по вино, залишивши Катю сам на сам зі своєю мамою.
-Може вам чимось допомогти? – несміливо запитала у Клавдії Романівни.
-Ой, що ти, дитинко! Не треба хвилюватися. У мене вже все готово! Краще поговорімо! Прошу, сідай.
Катя вмостилася на незручний стільчик, мати Єгора сіла навпроти. Допит оголошено відкритим.
-А ти сама звідки родом? Чим батьки займаються? Ти одна у них?
-Я з Сумщини. Мама вчителька, а тато водій на швидкій. У нас велика родина. Я найстарша, а ще троє молодших.
-Значить у столицю за кращим життям подалася? – якось різко запитала мама Єгора.
-Та ні, чого. Просто мене до університету прийняли, на державну форму, а він найкращий, тож так і наважилася.
-А Єгор, як приємний бонус… – припустила Клавдія Романівна.
-Не розумію про що ви? – Катя відчувала напругу й не розуміла такої різкої зміни у поведінці господині дому.
-Ну, не прибідняйся. Ти ж довідалася, що Єгор у мене один, квартира трикімнатна, тож столична прописка тобі гарантована.
-Ви ж це не серйозно? Вважаєте я зустрічаюся з Єгором лише заради вигоди? – в очах Каті заблищали сльози, але Клавдія Романівна їм не вірила.
-Сама поміркуй. Твої батьки вам нічим допомогти не зможуть. У Єгора власних грошей немає, усі ті подаруночки, квіточки, походи в кіно та ресторани оплачувала я. Що ви робитимете, коли вхід до своєї квартири я закрию, а грошей на орендоване приміщення у вас не буде? Ти готова покинути навчання й піти на роботу або ж дозволиш Єгорові пожертвувати перспективний майбутнім та відмовитися від професії нейрохірурга?
Катя мовчала, вона не могла повірити, що її хлопця виховала ось ця зла та черства жінка. Нічого не відповівши, вона підвелася та пішла геть. Коли Єгор повернувся, Клавдія Романівна вигадала історію, що у дівчини з’явилися невідкладні справи. Згодом вони розійшлися, звісно, не без допомоги Клавдії Романівни, яка зробила для цього все можливе.
Ось тепер Єгорові 36 років. Він неодружений, бездітний, що там говорити навіть дівчини немає. Живе лише своєю роботою й навіть не хоче нічого чути про знайомства з особами протилежної статі. Клавдія Романівна картає себе кожного дня. Саме вона зруйнувала щастя власної дитини. Хотіла як краще, а вийшло…
