Та годі, ну яка там любов у тебе до мене була? Без кохання ж заміж за мене вийшла Тепер, як захворів кинеш, так?
Та не кину, Ігорчику, обіймає його Марта. Ти в мене найкращий чоловік, нізащо не залишу!
Ігор аж не вірить, що все це не просто слова. Настрій у чоловіка геть нікудишній
Марта мала за плечима двадцять пять років шлюбу і весь цей час вона подобалася чоловікам, як і в молодості. Та й що казати ще у школі чи не всі хлопці впадали саме за Мартою. При тому, що класичною красунею її не вважали.
Вона так і не подалася розлучатися зі своїм чоловіком, хоч той і був доволі складною людиною.
Марта прожила з Вадимом разом аж до самої його смерті. Доньку підняли, заміж видали. Зараз Настя живе з чоловіком у Польщі, надсилає фото, запрошує в гості. Все якось руки не дійшли зїздити Марта ще планує, може, навідається до дочки.
Вадим загинув у ДТП. Ну як загинув: кажуть, просто стало погано за кермом, не впорався з автівкою Серце, мабуть, прихопило.
Може, знепритомнів, припустила Марта.
Тепер уже не дізнаємось нічого, зітхнула її подруга Олеся, що й допомагала тоді з похороном та паперами. Написали множинні травми.
Після поховання Марта залишилася сама у великому будинку, який будували з Вадимом усе життя. Для двох, та як гості збирались якраз. А для одної людини, ще й жінки завеликий, і тягар неабиякий. Дім є дім без чоловічої руки тяжко.
Настя приїздила проститися з батьком і тоді завела розмову: може, мамо, час продавати хату та купляти квартирку або й до нас переїжджати?
От ще! відмахнулася Марта. Я не для того цю хату будувала, щоб тепер продавати. А твоя Польща мені не потрібна надивилась я на нею вдосталь
Мамо
Та не переймайся ти так, Настю, сміється крізь сльози Марта. Жартую я.
То може й не все так погано, якщо жартуєш.
Життя було неоднозначним, як і покійний Вадим. З одного боку, турботливий, старався для родини. А з другого людина настрою. За поганого дня виснажував і нерви, і спокій. Потім просив пробачення. А Марта легко все відпускала, не запамятовувала зло отак і прожили чверть століття. Божевілля!
Настя попрощалася, повернулася до свого чоловіка, бо йому треба було працювати вогонь у хаті підтримувати. А Марта лишилася на самоті. Та знала: довго це не триватиме.
І справді минуло пів року в самоті, поплакала в подушки, а тоді знову навколо неї почали обертатись чоловіки.
Ще її мама дивувалася що ж то таке в тобі, доню, що мужики штабелями падають? Не красуня ж! Якоїсь чарівності, чи що, в мені не помічаю
А ти мені скажи, мамо: бути зачарованою та харизматичною то для нас, жінок, куди як важливіше за класичну вроду. Ото і вся таємниця.
Та йди вже, бо залицяльника дражниш втече ж, жартувала мама.
Інший прийде, байдуже знизувала плечима Марта.
Минуло майже тридцять років із тієї маминої розмови, а нічого не змінилось: жінки нарікають нема чоловіків, після сорока за кого заміж іти? А в Марти два кавалери, і обидва хороші.
Серцем тягнулася вона до Дмитра: освічений, приємний, цікавий. Але розуміла: він не для життя, не для господарства. Майстер гарних розмов, але не руками зробити.
Зате Ігор простий мужик, золоті руки. Ну так, випити любить, зате що візьме зробить, лагодить, усе горить у руках. З характером, але спокійний і поступливий.
З жінкою такий буде золотцем, а як треба і гори зсуне. Але менше подобався Марті жіноча логіка, що тут поробиш. Ігор слів гарних не казав, більше мовчав. Але саме він не словом, а ділом був для неї опорою.
І ось Марта таки вибрала Ігоря. Дмитро образився і зник із її життя.
А Ігор був на сьомому небі, коли вони розписалися. На весіллі трохи перебрав, співав, танцював усі сміялися.
Ну й даєш, підмигнула Олеся. Щойно рік без Вадима, а ти вже заміж виходиш! Жінки вдень із вогнем мужика не знайдуть, а ти тільки вийшла з хати і вже
Ти ще скажи, що я не красуня! засміялася Марта.
Ні-і, не скажу Але завжди ти була якась занадто популярна серед чоловіків і це факт.
Я й сама не розумію, Олеся, що вони в мені бачать! Іди, спитай мою маму.
Марта підморгнула подрузі й подалася танцювати з чоловіком він саме кликав її.
Танцювала, і думки самі заспокоювали. Ну простий собі Ігор та зате працьовитий, на нього спокійно можна покластися. А з красивих слів дому не збудуєш!
Минуло кілька місяців і Ігор перетворив їхню ділянку на справжню казку: повикорчовував зайві дерева, розрівняв землю, зробив клумби, побудував альтанку. І вдома всюди чоловіча рука відчувалась.
І при цьому ще й грошей заробляв, Марті подарунки купляв, тішився, що нарешті щасливий.
Коли Марта порівняла це коротке щастя з попередніми двадцятьма пятьма роками, аж сумно стало: шкода, не зустріла Ігоря раніше. Золотий чоловік!
У теплу пору року вони разом смажили шашлики, вечеряли в альтанці там Ігор зробив великий деревяний стіл та лавки.
Марта після смачного шашлику муркотіла, як кішка. Ігор тільки милувався на неї.
Чого усміхаєшся, Ігорю?
Та так, радію.
Перша дружина Ігоря була непростою людиною він уже й не думав, що зустріне таку жінку, як Марта.
Прожили щасливо так чотири роки, та раптом у Ігоря зі здоровям негаразд: втомлюватися став швидко, схуд. Випє, бувало, й зовсім зле стає.
Ігорчику, іди до лікаря, наполягала Марта. Що тягнеш? Тут щось явно не добре…
Та припини, Марто, мине!
Що за темні часи? Може ж, не мине! Як більшість мужиків, лікарів боїшся?
Та ні
А сам боявся лише одного: що захворіє серйозно Марта залишить його. Адже вона, як гадав Ігор, одружилася з ним із розрахунку, не з великого кохання. А він-то полюбив її душею й серцем!
Побачив колись у магазині розгублена жінка, щось там гаманець у сумці шукає. І серце йокнуло. Захотілося її обійняти й захищати до кінця днів.
Навіть мама Ігоря дивувалася що ти в ній побачив, синку? Не красуня, не молода жінка, за тобою би й молодші бігли! Він тільки посміхається: ніхто мені, окрім Марти, не потрібен.
Та дійсно якщо захворіє, кому інвалід потрібен? І справді, Марта не змогла його вмовити все вже тягнув. Аж поки на гостині, коли прийшли Олеся з чоловіком Богданом, Ігор не знепритомнів просто за столом.
Викликали «швидку». Марта поїхала з ним. Він так до тями і не приходив, а вона тільки тримала його руку й молилася.
Одразу оперували пухлина печінки.
Рак?! перелякалася Марта.
Чекаємо на аналізи. відповіли лікарі.
Пухлина виявилась доброякісна, але чимала, ледь встигли. Лікарі заборонили Ігорю майже все й попередили: довга реабілітація, і чи повністю стане на ноги невідомо.
Ігор засумував так, що й годі. Мама його відвідувала до лікарні, приносила дозволене дієта жорстка.
Ігорцю, ти що замислився? Живий, раку нема тішся! Їж ось котлетки з пароварки.
Не хочу їсти.
А треба! Марта приходить до тебе?
Приходить поки що, криво посміхається Ігор.
Ти боїшся, що Марта тебе кине? Ну ти й телепень Ти жилий, і нічого піднесешся, все влаштується! Ось побачиш!
У кімнату заходить Марта.
Що трапилось?
Та я вже піду, махнула рукою мама і вийшла.
Марта підходить до ліжка, миє руки, сідає поряд.
Ну, розпереживався, інвалід? І руки, і ноги цілі, все заживе. Читала я про печінку вона відновлюється, якщо відсотків 51 лишається, а в тебе аж 60. Все буде добре!
А часу вистачить? питає втомлено Ігор.
Часу на що?
На життя, Марто
Ти що таке кажеш?! Тобі щось недоговорили лікарі?
Ні, просто сам переймаюся
Ігоря виписали, але працювати фізично не міг одразу вимотувався. І жаль йому себе, і злість ювілей скоро, а він як не свій: ні поїсти, ні випити, ні потанцювати.
Марта, здавалось, не помічала веселила його, підтримувала, сама їла дієтичне. Аж нарешті Ігор не витримав:
Марто, що тепер буде з нами? Ти ж узяла мене, коли я все міг, а зараз Кинеш?
Та хіба я така? всміхнулася і обійняла. Я ж тебе люблю й ніколи не кину. Одужуй повільно, не поспішай.
Любиш?.. Справді?
Звісно.
І Марта справді не кинула Ігоря. Він потихеньку відновлювався. Ювілей справили без алкоголю, з друзями в альтанці. Грали в настільні ігри, сміялися, згадували молодість.
От пощастило тобі з дружиною, Ігорю, цокнулися друзі, прощаючись.
А ви, мабуть, тепер за моє здоровя собі сто грам наллєте? пожартував він.
Всі посміялися. Розійшлися. А ввечері Марта й Ігор сиділи на ґанку, дивилися на зорі.
Вперше за багато місяців Ігор відчув: та ні, відновлюється. І дружина його не залишить, навіть якщо буде важко.
Він взяв Марту за руку, міцно пригорнув.
Що сталося, Ігорю?
Та все добре! відповів.
Нарешті, хмикнула Марта і поцілувала його в щоку.
Були вони щасливі
Якщо цікаві ще наші історії залишайте коментарі, підтримуйте лайками. Нас це дуже надихає!
