Денис мало пам’ятає той час, коли живі були його батьки. Весь час поруч із ним живе його дядя, мамин брат, із тьотею Катею і двома доньками. Йому тоді виповнилося сім років, як не стало мами та тата. В сім’ї дяді до Дениса ставилися як до прислуги. Прими, подай, зроби, віднеси, принеси, помий посуду. Одне, що від нього не вимагали, то це готувати їжу. Цим займалася тьотя Катя. А в іншому вся робота на ньому.
За стіл разом із їхньою родиною не смів сідати. Тільки після того, як вони повечеряють. Денис давно звик до такого відношення. Адже іншого не знав. Інколи йому дядя говорив, що коли виросте, то віддячить Денис дядю за те, що той не віддав його в дитячий будинок. Хоч інколи хлопчику здавалося, що в дитячому будинку йому було б краще.
В шістнадцять років Денис вважався найкращим учнем у класі. Він добре вчився, знав, що коли прийде час вступати в інститут, то йому ніхто не допоможе. А в нього мрія, стати юристом. Чому таку професію вибрав? Він і сам поки що не розуміє. Але бажання допомагати людям, які потрапили в біду, вважає своїм обов’язком. Тьотя Катя інколи сердилася, що Денис не допомагає її дочці Ларисі, вивчити домашнє завдання.
Адже вона в неї талановита. Їй тільки потрібно пояснити й далі її дівчинка сама вчитиме. Та Денис знає, що вчитися Лариса не хоче. Він пише за неї домашні завдання. За такі роботи дівчина отримує гарні оцінки. А коли в школі викликають по новій темі, нічого не розуміє, одержує погані оцінки. Так минув час. Після школи Денис вступив до інституту. Продовжував жити з дядею та тьотею.
Іноді він чекав, що його виженуть із квартири, але ні, ніхто не згадує, що йому вісімнадцять давно минуло. До того часу, поки Денис закінчив інститут, його двоюрідна сестра Лариса збиралася вийти заміж. Ось тут і почалося. Тьотя Катя враз перемінилася. Вона підсовувала йому смачні кусочки, коли сідав їсти, не гонили із за столу, коли збиралася вся родина. Навіть прибирати у квартирі перестали заставляти.
Тьотя Катя все говорила, що прийдеться розміняти їх трикімнатну квартиру. Адже Лариса виходить заміж, а там менша, Софія збереться. Тому розміняти на три однокімнатні. Звичайно прийдеться доплатити, але в усіх буде по квартирі.
– А як же я? – запитав Денис.
– А що ти? В тебе буде гарна професія, і згодом ти купиш собі квартиру. Але нам потрібно сходити до нотаріуса підписати деякі документи. Тобі обов’язково потрібно бути присутнім. – солодкаво говорила тьотя Катя.
Денису все те не подобалося. Адже він майбутній юрист, а вони щось мутять. Та говорити нічого не став. Подивиться у нотаріуса, що вони від нього хочуть. Незабаром дядя і тьотя запросили його поїхати разом. Нотаріус чекає. Тільки в кабінеті нотаріуса Денис дізнався, що квартира, в якій вони всі проживають, то квартира його батьків, і наразі належить Денису. Так ось чого вони останнім часом такі тихі.
– Ти ж повинен з нами розплатитися, – нагадав дядя, – ми тебе виростили, дали освіту, тому сьогодні від тебе чекаємо правильного рішення.
Виростили, дали освіту. Аякже. Денис ночами працював вантажником, щоб заробити гроші собі на кросівки, куртку, джинси. Ніколи ні копієчки не дали. Та якби не його наполегливість, то навряд би він вступив до інституту. Тому уважно прочитав документи й повідомив, що віднині він хазяїн квартири. А їм дає тиждень, щоб вибралися. Інакше їх будуть виселяти в судовому порядку.
Багато чого почув Денис у свою адресу. Але то не важливо. Важливо те, що нарешті він житиме один у Своїй квартирі. І більше не бачитиме постійно невдоволене обличчя тьоті Каті.
