— Ти зустрів її першим, з нею й іди, — сказав Тарас псові. — Я буду сумувати.
Електричка сповільнювала хід. Пасажири вже вишикувались біля дверей. За вікном повільно миготіли фігури на пероні під яскравими ліхтарями. Потяг кілька разів підріснув і зупинився. Двері зі скрипом розсунулись, і люди, навантажені сумками, рушили на захаращений, затоптаний перон невеликої станції під Києвом.
Тарас вийшов останнім. Його ніхто не зустрічав. Він не поспішав до своєї орендованої кімнати, де лише ночував.
Кілька місяців тому він розлучився з дружиною, залишивши їй і новонародженій доньці квартиру, а сам перебрався на околицю, де життя дешевше.
Познайомився з дівчиною, зустрічалися недовго, потім розійшлися. А через три місяці вона несподівано з’явилася з округлим животом. Він запропонував одружитись. Через чотири місяці народила здорову дівчинку.
Зі сльозами дружина зізналась, що раніше зустрічалася з хлопцем, який кинув її, дізнавшись про вагітність. А потім зустріла Тараса. Повертатися до рідного міста не хотіла. Виганяти її він не зміг — пішов сам і подав на розлучення.
Тепер працював майже без вихідних, збираючи гроші на нову оселю. Знайомий зібрав бригаду, і Тарас мав роботу — ремонтували квартири та котеджі.
Він неспішно спустився по освітлених сходах. Внизу сидів рудий пес. Він подивився на Тараса, потім знову на перон.
— Там, здається, нікого. Не приїхав господар? Нічого, може, на останній електричці буде, — сказав Тарас і пішов.
Через кілька кроків озирнувся. Пес піднявся на перон, потім зійшов і підбіг до нього, сів навпроти, пильно дивлячись у вічі.
— Що, брате? Чекатимеш чи підеш зі мною? Другого разу не запропоную. — Тарас розвернувся й пішов, не озираючись.
Пес постояв, ніби вагаючись, потім поплентався за ним. Спочатку йшов позаду, потім поруч.
— Нудно самому? Розумію. А ти чий? Раніше тебе не бачив. Хоча й я тут недавно…
Так вони дійшли до чотириповерхового будинку, де жив Тарас. Перед під’їздом пес зупинився.
— Заходь. — Тарас розчинив двері. — Вирішуй, а то їсти хочеться, і спати. — Він зайшов, але двері притримав.
Пес піднявся по сходах і пройшов усередину. — Непростий ти, друже, — усміхнувся Тарас.
У під’їзді горіла тьмяна лампочка.
— Ну, йди на третій поверх. Пробач, ліфта нема, — жартував Тарас.
Пес біг попереду, зупиняючись на майданчиках і чекаючи. На третьому поверсі Тарас відчинив двері.
— Ось де я живу. Заходь.
Пес увійшов гідно і сів біля вішалки.
— Вихований. Поважаю. — Тарас роздягнувся. — Тепер оглядайся.
Пес ляг, але коли почув звук посВони усміхнулися один одному, і тоді пес раптом підбіг до них обох, немов кажучи: “Чому б вам не йти разом?”
