Я працюю акушером уже багато років, і за цей час пережив різні випадки як приємні, так і не надто. Медичний персонал, як правило, не втручається у справи породіль та їхніх родин, але нещодавно мені довелося це зробити, щоб підтримати одну молоду студентку, яка тишком-нишком народила гарненьку донечку й одразу захотіла віддати її.
Дівчину звали Соломія таке гарне українське імя, справжнє та рідкісне. Її прийняли до київської лікарні, і вона виношувала дитину цілих девять місяців, жодного разу не відвідавши лікаря. Я запитав у неї, чому так сталося, але Соломія не хотіла відповідати. Перед самими пологами часу на розмову не було.
Соломія народила дуже акуратно, справді ідеально зовсім не так, як інші дівчата, які проходили курси підготовки до пологів. Вона тихо стогнала, слухалась усіх моїх вказівок, і народження донечки пройшло легко, без ускладнень. Коли новонароджена маленька, гарна дівчинка опинилась у мене на руках, голосно заплакала і, здається, провістила світу нову людину. Соломія дивилась на неї крізь сльози. Я сказав, що дівчинка здорова й нам варто радіти такому подарунку долі.
Та вже у післяпологовому відділенні Соломія повідомила, що хоче оформити відмову від дитини й передати її на всиновлення. Просила звязатися з відповідними службами.
Ми намагалися переконати Соломію, що не варто поспішати з таким рішенням, але вона категорично відмовлялася, не хотіла навіть прикласти донечку до грудей і просила залишити її в спокої.
Дівчинка, на відміну від інших діток, не бажала їсти штучну суміш, а на запах материнського молока відкривала рот, намагалася повернути голову у пошуках грудей яких не було.
Маленька почала втрачати вагу, і під час наступної моєї зміни я, всупереч порадам колег, знову повернув її до матері. Пояснив Соломії, що така поведінка загрожує здоровю немовляти, і майже наполіг, щоб вона таки нагодувала донечку. Коли та взяла дівчинку до себе, дитинка жадібно почала ссати молоко. Я залишив їх одних, мовляв, маю термінові справи.
Повернувшись за півгодини, я побачив, що вони обидві солодко сплять, а Соломія ніжно обіймає свою донечку. Трохи згодом вона вийшла з дитям до коридору, сіла біля мого столу і почала розповідати свою історію.
Зясувалось, що батько дівчинки був відомим бізнесменом у Києві. Він мав дружину й, звісно, не зрадів вагітності Соломії пропонував їй зробити аборт, але вона вирішила народити. Коли бізнесмен дізнався про її рішення, розповів усе дружині. Та пробачила чоловіка, але вилила гнів на Соломію, вимагала, щоби та позбулася дитини. Не допомогли ні гроші, ні залякування потім бізнесмен просто зник з міста, а його дружина вимагала, аби дівчинку віддали на всиновлення.
Соломія чесно зізналась мені: Я хочу залишити донечку, але не знаю, як мені з нею жити в гуртожитку, без копійки за душею
Я похвалив Соломію й підбадьорив її. Наш завідувач мав добрі звязки у Києві, і нам вдалося знайти контакти батька дитини та запросити його на зустріч. Вже за кілька годин бізнесмен прийшов, ми обговорили майбутнє Соломії та дівчинки, і, скажу чесно, він дуже здивував всіх. Не відмовлявся від зустрічі, був ввічливим і навіть запропонував допомогу.
Після виписки Соломія винайняла затишну квартиру в Києві, за яку батько донечки оплатив рік наперед майже 120 тисяч гривень. Дав їй і додаткову суму, щоб на перший час нічого не бракувало, й пообіцяв у майбутньому дбати про доньку. Мабуть, у чоловіка нарешті прокинулося сумління він зрозумів, що відповідає за свої вчинки.
Чим закінчиться історія Соломії та її донечки не знаю. Дуже сподіваюся, що вона зможе створити справжню родину та виховати люблячу українську дівчинку.
Ця історія мене навчила: інколи слова та щире ставлення здатні змінити долі людей. Найважливіше підтримати людину у скрутний час, навіть коли рішення здаються безнадійними.
