Одного разу ми з подругами поїхали в село на дискотеку. Там живе моя одногрупниця та Ірина каже, що таких дискотек в місті немає. Нам стало цікаво та ми поїхали. Ночувати мали в Ірини, її будинок знаходиться недалеко від сільського клубу, де й була дискотека.
Ірина сказала правду, дискотека дійсно була колоритна.
Диск-жокеєм був сільський музикант, якого запрошують грати на всіх сільських весіллях, пісні він ставив дуже незвичні. Вісімдесят відсотків з пісень, які лунали на дискотеці, були українські народні.
Молодь на танцполі була розкута, всім було абсолютно все одно хто як танцює та хто як одягнений. Зовсім не так, як у місті, де всі дивляться один на одного оцінюючими поглядами.
Ми чудово повеселилися. Ірина сказала, що нам варто бути обережними, бо на дискотеку прийшли хлопці з сусіднього села. Невідомо що може статися. Так що нам краще піти додому раніше.
Ми погодились, але не встигли ми відійти від клубу, як нас перестріли ті ж самі хлопці. Вони приїхали на автомобілі та хотіли затягнути нас туди. Я впала на пісок та швидко зметикувала набрати його в жмені.
Тим часом двоє хлопців уже тягнули Ірину до автомобіля. Я підбігла до них та жбурнула їм пісок прямо в очі. Поки вони оговтувалися, Ірині вдалося вирватися від них та ми з подругами втекли до неї додому. Вдома Ірина про все розповіла батькам та вони не довго думаючи зателефонували дільничому. Ті хлопці не змогли далеко втекти та ми вказали на них, розповівши про все дільничому. Наступного дня у них були великі проблеми.
Батьки Ірини щиро дякували мені за героїчний вчинок. Цю дискотеку ми запам’ятаємо надовго. Але більше не приїдемо в село на дискотеку.
