У горещі й у радості
— Василю, глянь, яку сукню придбала! Подобається?
Василь підняв очі й посміхнувся.
— Ну-ну, обернись! Дуже гарна. Тобі неймовірно личить! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалось… Я весь магазин оббігала, думала, піду без покупок! А в останній момент побачила цю сукню! Я в неї закохалась! Влітку на день народження Оленки в ній піду.
— Ні, в ній не ходи, — зробивши серйозний вигляд, сказав Василь.
— Чому? — засмучено спитала Марія.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за іменинницю. А так не можна.
Марія розсміялась, а Василь подумав, який у його дружини гарний сміх.
— Та годі тобі!
Жінка підійшла до дзеркала, знову милуючись обновкою. Блакитна сукня справді їй пасувала — на її тлі сірі очі Марії здавалися яскраво-блакитними.
Василь теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає важко. Він досі їй не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…
— А миLeave this incomplete, I will start from beginning.
У горещі й у радості
— Опанасе, глянь, яку сукню купила! Подобається?
Опанас підняв очі й усміхнувся.
— Ну-ну, обернися! Дуже гарна. Тобі чудово пасує! — лагідно сказав чоловік.
— І мені сподобалось… Увесь магазин оббігала, думала, нічого не знайду! А в останню мить побачила цю сукню! Я в неї просто впала! Влітку на день народження Оксанки в ній піду.
— Ні, в ній не ходь, — надавши обличчю серйозності, промовив Опанас.
— Чому? — засмучено спитала Соломія.
— Бо тоді ти виглядатимеш кращою за іменинницю. А так не годиться.
Соломія розсміялась, а Опанас подумав, який у його дружини чарівний сміх.
— Та годі тобі!
Жінка підійшла до дзеркала, знову оглядаючи покупку. Блакитна сукня справді їй личила — на її тлі сірі очі Соломії здавалися яскраво-блакитними.
Опанас теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає важко. Він досі їй не сказав… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…
— А коли ми в відпустку збиралися? — поглянувши у дзеркало на чоловіка, спитала Соломія.
— У вересні… — сипнувшим від хвилювання голосом відповів Опанас.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. А то в мене лише два. Маловато буде.
Опанас заплющив очі. Годі ховати правду. Хотів її захистити, але розумів — не вийде. Треба говорити.
— Соломієчко, сядь,Leave this incomplete, I will start the story again from beginning.
У горещі й у радості
— Тарасе, глянь, яку сукню придбала! Подобається?
Тарас підняв очі й посміхнувся.
— Ну-ну, покрутися! Дуже гарна. Тобі чудово личить! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалось… Я весь магазин обійшла, думала, нічого не знайду! А в останній момент побачила цю сукню! Я в неї просто закохалась! Влітку на день народження Галинки в ній піду.
— Ні, в ній не ходи, — надавши обличчю серйозності, сказав Тарас.
— Чому? — засмучено спитала Ярослава.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за іменинницю. А так не можна.
Ярослава розсміялась, а Тарас подумав, який у його дружини чарівний сміх.
— Та годі тобі!
Жінка пішла до дзеркала, знову оглядаючи обновку. Блакитна сукня справді їй пасувала — на її тлі сірі очі Ярослави здавалися яскраво-блакитними.
Тарас теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає важко. Він досі їй не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…
— А коли ми в відпустку планували? — поглянувши через дзеркало на чоловіка, спитала Ярослава.
— У вересні… — осиплим від хвилювання голосом відповів Тарас.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. А то в мене всього два. Замало буде.
Тарас заплющив очі. Годі ховати правду. Хотів її захистити, але розумів — не вийде. Треба говорити.
— Ярославо, сядь, будь ласка, — промовив чоловік.
Жінка обернулась, досі посміхаючись. Але побачила серйозне обличчя чоловіка, й усмішка зникла.
— Що трапилось, Тарасе? — перелякано спитала вона, сідаючи поруч.
— У мене погані новини…
— Господи… Не мучай, що таке? Усі живі-здорові? Мати в порядку?
— Усі здорові! — заспокоїв її Тарас. Потім, взявши її руки у свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Ярослава дивилась на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.
Одружились вони п’ять років тому. Тарас був старший за Ярославу на десять років, але дівчина тоді була безумно закохана. І вік не став перешкодою. Тоді справи Тараса тільки почали йти вгору, але ніхто не міг би звинуватити Ярославу, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знав їхню пару, бачили, як подружжя любить одне одного.
КажутьТарас похилив голову, соромлячись подивитися своїй коханій у вічі.
