Родичів тебе нема! голос Орисі був ніби гостріж. Розумієш? У сім’ї тебе більше не вважають!
Орисю, заспокойся, намагався втрутитись Богдан, але дружина не дала.
Мовчи! Ти мовчанням усе й дозволив!
Соломія стояла на порозі вітальні, стиснувши торбу. Лице біле, губи тремтіли, але погляд лишався твердим.
Гаразд, мамо. Слухаюсь.
Не звуть мене матір’ю! вибухнула Орися. Одна в мене донька, і не ти!
Богдан важко поринав у крісло, сховавши лице. Соломія глянула на батька чекала слова захисту. Чоловік мовчав.
Тату? ледве чутно.
Соломійко, може, зміркуємо? зідхнув Богдан.
Що міркувати? Орися зірвала зі столика фото й жбурнула. Склянка розлетілась. Вона осоромила родину! Місто вказує в нас пальцями!
Дівчина позирала на розбитий оклад. Спільне зимишнє фото усміхнені щасливі обличчя тепер здавалось злою насмішкою.
Мамо… Орисю Миколо́вно, виправилась вона, не моя провина, що так сталося.
Чия ж? мати наблизилась. Знайомишся з одруженим! Розвалюєш постанову! І зараз ще й чекаєш на його дитину!
Соломія мимоволі торкнулась живота. Хоч термін маленький, звістка вже розлетілась містечком.
Я люблю його, прошепотіла вона.
Любиш! перекривилася Орися. Тютюнія з трьома дітьми! Що саме в тобі знайшов? Міг би дружину кинути?
Соломія ще поблідла.
Він мене кохає. Житимемо разом.
Де? їдко спитала мати. Тут? У моїй домівці? Думаєш, пущу сюди цього… цього…
Орисю, заспокийся, втрутився Богдан. Все ж дитина наша.
Наша? дружина обернулась. Не таку дитину я годувала! Осипки з молоком вигодовувала, в інститут відвела, роботу постаралася знайти. А вона? В’яжеться з першим-ліпшим!
Соломія притулила торбу до підлоги.
Ярослав з перших-ліпших? Ми знайомі рік як.
Рік цілий! Орися сплеснула руками. Рік же й брела мені! Казала, робота затрималася, а сама берегиник!
Не брела я, сховала…
Сховала? Оце й є набріджувати!
Богдан підвівся й підійшов до вікна. За шибкою меленив дощик, низькі хмари облягали дахи.
Соломійко, промовив він, не обертаючись, а що сей Ярослав? Таки розірве думання?
Розірве, відказала донька. Подав у суд.
Подав, озвалася Орися. А родину вже поруйнував. Діти без батька лишаться.
Любові між ними не було, пояснила Соломія. Як сусіди жили. Ярослав одружився по довгорахунку.
Як і всі кажуть! засміялась мати. Всі одружені однак кажуть! Дружина не до вподоби, діти спіткали… А поки награються з берегинею до родини вертаються!
Ярослав не з їх.
Та всі вони такі! вирізала Орися. Гадаєш, не знаю життя? Бачила доволі таких! Кожен обіцять жайворонка з неба, а як дізнаються про багаття як калина під вітром!
Соломія здригнулась.
Знає він про вагітність. Радий дуже.
Радий? То чого ж його нема? Чому не оберігає свою окрасу?
Він… в дорозі. За тиждень повернеться.
Як спромога, їдко відказала Орися. Зібрався у дорогу саме тоді, коли правда виплила.
Дівчина опустила очі. Їй теж диво, що Ярослав поїхав напередодні важкої
Дзвінкий від лютості голос Олени приголомшив вітальню:
Тебе тут нема! вигукнула вона, немов відганяючи злу силу. Розумієш? У цій родині тебе більше немає!
Оленко, заспокойся, спробував втрутитися Михайло, але дружина перекрила його:
Мовчи! Своєю мовчанкою ці роки ти дав їй зрозуміти їй усе дозволено!
Ганна стояла на порозі, стискаючи дорожню торбу. Обличчя змарніле, губи тремтіли, але погляд вперто не зламувався.
Добре, мамо. Як скажеш.
Не зви мене матірю! вибухнула Олена. Донька у мене одна, і це не ти!
Михайло важко опустився у фотель, сховавши обличчя в долонях. Ганна подивилася на батька, чекаючи заступництва. Та чоловік мовчав.
Тату? ледве чутно кликнула вона.
Ганнусю, може, не варто так різко? нарешті підвів голову Михайло. Поговоримо спокійно.
Про що? Олена зірвала зі стола фотографію й кинула об підлогу. Скло розсипалося. Вона зганьбила нас! Увесь Івано-Франківськ тепер пальцями показує!
Ганна глянула на розбиту рамку. Там загальне фото минулого Різдва: щаслива родина, усміхнені обличчя. Тепер це здавалося жорстокою насмішкою.
Мамо… Олено Петрівно, поправилась Ганна, я не винна, що так сталося.
Не винна? мати крокнула до неї. Зустрічаєшся з одруженим! Руйнуєш чуже життя! А тепер ще й дитину від нього чекаєш!
Ганна мимоволі притулила руку до живота. Термін малий, але новина вже облетіла маленьке містечко.
Я його кохаю, прошепотіла вона.
Кохаєш! передражнила Олена. Сорокарічного дядька з трьома дітьми! Шо в тобі таке, що він жінку кинув?
Ганна ще більше зблідла.
Він мене кохає. Ми будемо разом.
Де? з їдкостю спитала мати. Тут? У моїй хаті? Думаєш, дозволю тобі привести сюди цього… цього…
Олено, годі, втрутився Михайло. Вона ж наша доня.
Наша? дружина повернулась до чоловіка. Я таких доньок не народжувала! Вирощувала, до інституту віддала, роботу допомогла знайти. А вона що? Звязалась із перш-ліпшим!
Ганна поставила торбу.
Віктор не перш-ліпший. Ми знайомі більше року.
Ах, більше року! Олена сплеснула руками. Цілий рік ти мені брехала! Говорила робота затримує, а сама йшла до коханця!
Я не брехала, я просто…
Просто що? Не доголошувала? Це і є брехня!
Михайло підвівся й підійшов до вікна. На вулиці міряв дрібний дощ, сірі хмари щільно облягали дахи сусідніх будинків.
Ганнусю, сказав він, не обертаючись, а що цей Віктор говорить? Справді розлучається?
Звичайно, відповіла Ганна. Подав до суду.
Подав до суду, повторила Олена. А сімю вже зруйнував. Діти без батька лишаться.
У них не було любові, намагалась пояснити Ганна. Давно живуть як сусіди. Віктор каже одружився з розрахунку.
Звичайно каже! засміялась мати. Всі одружені так кажуть! Жінку не кохають, дітей не хотіли, одружилися з примусу! А коли награються з коханкою повертаються!
Віктор не такий, заперечила Ганна.
Усі такі! відрізала Олена. Думаєш, я життя не бачила? Знаю я таких замужніх брехунів! Обіцяють золоті гори, а коли почують про вагітність зникають!
Ганна здригнулася.
Він знає. І дуже радий.
Радий? Тоді де він зараз? Чому не прийшов з тобою? Не захищає свою любу?
Він… у відрядженні. Повернеться через тиждень.
Як вчасно, їдко помітила Олена. Вирушив у відрядження саме тоді, коли усе вирішилося.
Ганна опустила очі. Її теж дивувало, чому Віктор поїхав у день, коли вона зібралася розповісти. Але він пояснив: відрядження давно заплановане.
Оленко, може, не квапімося з висновками? попросив Михайло. Дамо Ганні час розібратися.
Розібратися? дружина подивилась на чоловіка, як на ненормального. В
Оксана стояла під дрібним дощем, тримаючи телефон зі Світланним повідомленням про адресу дружини Віктора, і відчула, як куля холодного жаху пройняла її наскрізь.
