Коли аналізи були здані, Оксана відчула, як сердце стискається від жалю. Усередині неї зростав маленький чоловічок — можливо, дівчинка, білявенька, з бешкетною посмішкою. Але страх і розпач заглушували ці думки. Вона сіла у переповнений маршрутний автобус, щоб їхати до консультації. На зупинці, виходячи, ледь не впала в натовпі. Раптом щось зісковзнуло з плеча. Вона ахнула: ремінець її сумки був перерізаний. Злодії вкрали все — гроші, документи, результати аналізів.
Сльози душили, але робити було нічого. Оксана повернулася додому. Частину аналізів довелося здавати наново, частину — відновлювати. Вдруге, виходячи з автобусу, вона спіткнулася і сильно вдарила ногу. Біль проколола тіло, а в душі заворушився забобонний страх: «Якщо піду втретє — взагалі не дійду». І тоді вона вирішила: дитині бути. Замість страху на серці стало легше.
Вагітність протікала спокійно. УЗД підтвердило — дівчинка. Оксана вже уявляла, як її називатимуть — Марійка. Але на другому УЗД лікарі приголомшили: у плода запідозрили синдром Дауна.
— Треба зробити амніоцентез, аналіз навколоплідних вод, — сказала лікарка, виписуючи направлення. — Але попереджаю: процедура ризикована, може спричинити викидень чи інфекцію.
Оксана, з важким серцем, погодилася.
У день процедури вона з Дмитром приїхала до консультації. Він залишився в коридорі, нервозно перебираючи ключі. Оксана, з тремтячими ногами, увійшла до кабінету. Лікарка під’єднала апарат, щоб послухати серцебиття плода. Воно билося так швидко, що здавалося, ось-ось розірветься.
— Зачекаємо, — вирішила лікарка. — Введемо магнезію, щоб заспокоїти.
Оксану відправили в коридор. Вона сиділа, стискаючи руки, поки Дмитро намагався її підбадьорити. За півгодини її покликали знову. Серцебиття нормалізувалося, але тепер дитина повернулася спинкою — у такому положенні аналіз не брали.
— Почекаємо ще, — зітхнула лікарка. — Може, перевернеться.
Утретє все було ідеально: плод повернувся, серце билося рівно. Оксану обробили живіт йодом. Спекота була нестерпна, вікно кабінету розчинили, щоб трохи провітрити. Медсестра взяла лоток з інструментами, і в цю мить у кімнату влетів голуб. Птах, скаженіючи від страху, метушився по кабінету, бився об стіни, налітав на людей. Медсестра скрикнула, лоток випав у неї з рук, інструменти з гуркотом розсипалися по підлозі.
Оксану знову відправили в коридор. Дмитро, почувши шум, схопився:
— Що там?
— Голуб влетів, усе перевернув, — відповіла вона, відчуваючи, як усередині все холоне.
— Оксанко, це знак, — тихо сказав він. — Ходім додому.
Вони пішли, не озираючись.
У строк Оксана народила дівчинку. Її назвали Марійкою — біленькою, бешкетною, з сяючими очима. Їй було десять років, коли Оксана, дивлячись на її посмішку, згадувала той день у консультації. Голуб, ніби ангел, увірвався в їхнє життя, щоб зупинити помилку. Марійка була здоровою, і кожен її сміх нагадував Оксані: доля сама вибрала за них.
Але в серці все ще жила тінь страху. Що було б, якби вона тоді не почула знаків? Якби голуб не влетів? Вона міцніше обіймала Марійку, відчуваючи, як любов до доньки заглушує всі сумніви. Життя не стало легшим, гроші все так же розтОксана дивилася, як Марійка грається під сонячними променями, і зрозуміла — усі труднощі були варті цього щастя.
