Таємниці в селі не втримаєш. Тим паче, коли село маленьке. Усе на виду, наче на долоні. Усі про все знають, що відбувається тут. Люди в основному збираються біля церкви або місцевого магазину. Живе село так, як усі інші. Люди знаходять вихід на заробітках. Так почали з‘являтися змішані шлюби. Діти в таких шлюбах дуже гарні, з великими карими очима і світлою шкірою.
Років десять тому оселилася тут одна змішана сім’я. Вона українка, а він – узбек. Галина завжди була дуже яскравою дівчинкою. Але тільки зовні. Очі величезні, блакитні. Сама маленька, як порцелянова лялька з білою шкірою і світлим волоссям. Але дуже тиха, скромна і завжди усміхнена.
Я познайомилася з нею, коли вона в магазині продавчинею працювала. Завжди віталася, питала, як справи, пропонувала щось купити.
Ми приїжджі в цьому селі, переселилися з Луганська. Мало кого знаємо з тутешніх. Як розповіли місцеві жителі, узбек, що осів у цьому селі, відкрив свій магазин, торгував фруктами і овочами. Галина до нього влаштувалася працювати продавцем. На той момент вона вже була вдовою і з маленькою донькою на руках. Дівчинка часто з нею в магазині після садка перебувала, теж гарненька така, як сонечко. Чоловік колишній в бійці загинув, і мама залишилася з дитиною.
Узбек, до речі, був дуже симпатичний. Рідко такі бувають. Він і одружився з Галиною. Спершу після весілля дружина працювала з чоловіком і вся світилася від щастя.
Але згодом усе змінилося. Жінка одягла хіджаб. І весілля було за мусульманськими звичаями. Значить, іслам прийняла.
У Галини і раніше зі своєю ріднею якісь непорозуміння були, а тут, через її рішення стати мусульманкою, і зовсім зіпсувалися. Але вона не сумувала, працювала і раділа новому щасливому життю.
Хвалилася, що чоловік дуже дочку любить і нова бабуся, свекруха, теж ласкава з нею. Потім Галина народила ще одну дитину. Знову дівчинку. Дуже гарну.
Старша тим часом вже в школу пішла. Після пологів Галина недовго вдома сиділа, знову пішла в магазин працювати. Але усміхалася вже рідше. Зрозуміло, втомлювалася. Так думала я.
Тривалий час її не бачила. Років п’ять, напевно. Просто не заходила до них в магазин, бо поряд з нами великий універмаг відкрили. А потім знову якось її зустріла. Була в хіджабі, але обличчя чорне, як від горя. І така туга в очах, що аж мені жаль її стало. Привіталася зі мною і не більше. Вся зіщулилася і ще меншою стала.
А її чоловіка побачила трохи пізніше. Спочатку думала, що помилилася. За п’ять років так не змінюються. Став надто огрядним, навіть неприємним.
Через якийсь час розговорилася з сусідкою, і вона повідомила мені cтpашHу новину. Старша дівчинка, тобто дочка Галини, п0кіHчила життя сам0губств0м. Чутки різні ходять. І про домагання вітчима в тому числі.
Триває наразі слідство, але все безрезультатно. А Галина весь будинок і магазин на собі тягне. Все сімейство годує і доглядає.
Минуло ще кілька років. Галина все-таки розлучилася з чоловіком, забрала дочку і виїхала з села в обласний центр. Якось зустрілася з нею на автовокзалі. Така ж маленька і худенька, а очі трохи наче повеселішали, хоч уста міцно стиснуті.
Подумала, що вона ще молода і приваблива. Може, ще зустріне свою долю.
А ви як вважаєте?
