Ми з чоловіком мали єдиного сина. Миколка в дитинстві був хлопцем здібним та чемним. Допомагав батькові, гарно навчався й мені у помочі не відмовляв. Все змінилося, коли син зв’язався з поганою компанією. Його нові друзі підбивали Миколу на погані вчинки. Він перестав навчатися, прогулював школу, нам з батьком грубіянив та тікав з дому.
Ми ледь витримали останній рік його навчання в школі. Потім син вступив в коледж, але поведінка його особливо й не змінилася. Ми просто не могли впізнати свою дитину. Закінчивши коледж, Микола знайшов роботу й знову повернувся додому. Не встиг він відробити й тижня, як його звільнили через скорочення. Став наш син безробітнім. Та замість того, щоб шукати нове місце роботи, він натрапив на дещо інше. Привів додому свою дівчину.
Я не з тих людей, які втручаються в особисте життя інших, але не цього разу. Відверто сказала сину, що його дівчина мені не подобається. Та чи могла б вона сподобатися будь-якій іншій свекрусі? Коротка спідниця, яка ледь прикриває все добро. Розпущене волосся та довжелезні вії. А нігтями можна було когось заколоти.
Спершу вони просто заходили в гості, щоб привітатися або пообідати. Потім ці візити перетворилися на нічні посиденьки. Ця юна особа нікого не соромлячись залишалися ночувати у нашому домі, а вранці розгулювала в чому мама народила по нашій квартирі.
Невдовзі вона й зовсім переїхала жити до нас. Син навіть не попередив та не запитав чи не будемо ми проти. Мій чоловік каже, щоб я не втручалася. Мовляв, Микола хлопець не дурний сам побачить, що з його дівчини нічого путнього не буде й покине її. А якщо ми будемо вмішуватися, то зробимо лише гірше.
З однієї сторони я розумію позицію чоловіка та поділяю його думку. З іншої – у мене більше немає сил терпіти цю особу у своєму домі. Вона постійно запрошує до нас своїх подруг, сидить з ними на кухні до пізньої ночі. Вранці я змушена прибирати «наслідки» їх посиденьок. Коли скаржуся на неї сину, він взагалі мене не хоче слухати та захищає свою дівчину.
У мене складається враження, що вони просто хочуть вижити нас з дому. Моя подруга радить поставити їх перед фактом: або вони живуть за нашими правилами, або нехай ідуть жити окремо й роблять все, що їм заманеться. Мені якось незручно казати таке Миколі, як-не-як, а він наш син й втрачати його зовсім не хочеться.
Можливо у когось теж трапилася така біда. Порадьте, що робити та як залишитися в гарних стосунках із сином?
