Ще коли я була маленькою, то грала в ляльки і мріяла, що виросту і народжу собі донечку. І після 20 років кожного року я задувала свічки і загадувала бажання мати красуню-дочку.
І от я подорослішала. Можу сказати, що якби першою моєю дитиною була доня, то я б ніколи в житті не наважилась на другу вагітність. Якби хоча б другою була донька, то на третю вагітність я би не наважилась. Та от пам’ятала про давнє пророцтво сусідки-гадалки, яка казала, що мушу в майбутньому народити доньку.
Коли я завагітніла втретє, то була впевнена, що на цей раз ношу під серцем дівчинку. Навіть тренувалась сказати чоловікові, що у нас буде маленька принцеса. Та всі радощі закінчилися, коли апарат УЗД показав, що у нас знову буде син.
По дорозі додому я зустріла мамину знайому:
– Олю, а що ви знаєте вже кого чекаєте?
– Так
– Бачу, ти не дуже задоволена.
– Та все добре. Треба тішитися і дякувати Богу, що малюк здоровий.
– Ааа, то все ж таки знову хлопчик.
Всі дідусі і бабусі були розчаровані і подавлені, адже також чекали внучку. І навіть після моєї новини по звичці продовжували звертатися до животика «Романівна». Можливо, цим хотіли мене підбадьорити, розвеселити. Мене втішало хоча б те, що ми добряче зекономимо на речах та іграшках.
Та все ж хотілося піти і порозглядати маленькі сукенки, рожевенькі костюмчики, бантики, віночки.
З того часу мене почали дратувати люди навколо, які намагалися пожартувати і підколоти щодо народження сина. Мені не зрозуміла така поведінка. Тож ці особи різко виходили з мого кола оточення. Яка різниця, хто народиться? Головне, щоб немовля було здоровим.
Мені сумно, що дочку я поки так і не народила, та от синів своїх безмежно люблю і нікому не дозволю їх ображати.
