У своєму житті я мав три довготривалі стосунки. В усіх трьох я був певен, що стану татом. І щоразу залишав усе, коли розмови про дітей ставали серйозними.
Перша жінка, з якою я жив, вже мала маленьку донечку. Мені тоді було двадцять сім. На початку це взагалі мене не хвилювало. Я звик до її ритму життя, до звичок дитини, до нової відповідальності. Коли ми заговорили про спільну дитину, минали місяці а результату не було. Вона першою пішла до лікаря виявилось, з нею все гаразд. Почала питати, чи здавав аналізи я. Я весь час відповідав, що немає потреби, мовляв, усе вийде. Але всередині ставав дедалі неспокійнішим, дратівливим, напруженим. Ми почали часто сваритись. Якось я просто вийшов із дому й не повернувся.
Друга історія була інакшою. Вона не мала дітей; від початку ми обоє говорили, що хочемо створити сімю. Минали роки, ми багато разів пробували. Кожен негативний тест на вагітність замктав мене в собі. Вона плакала дедалі частіше, а я уникав цієї теми. Коли вона запропонувала піти разом до спеціаліста, я відмахнувся: «Не перебільшуй». Я затримувався допізна, втрачав зацікавленість у стосунках відчував себе затиснутим у пастці. Через чотири роки ми розійшлися.
Моя третя жінка вже виховувала двох синів-підлітків. Від самого початку казала, що не проти обійтися й без ще однієї дитини. Але розмови про це все одно виникли. Чесно кажучи, я сам почав цю тему хотілося довести, що я зможу. Але знову результату не було. Я почав почуватися ніби зайвим, ніби займаю місце, яке мені не належить.
У всіх трьох стосунках повторювалася подібна історія. Це була не просто прикрість, це був страх. Я боявся сісти перед лікарем і почути, що проблема в мені.
Я так і не здав жодних аналізів. Нічого не дізнався напевно. Я радше йшов у Києві, у Львові, у Дніпрі ніж залишався, аби зустрітися з правдою, яку не впевнений, що переживу.
Зараз мені вже за сорок. Часом я бачу своїх колишніх із новими чоловіками сидять із дітьми, яких я так і не мав. Я думаю: чи справді йшов тому, що відчував втому від стосунків чи просто не знайшов у собі відваги залишитися й подивитися правді в очі, навіть якщо вона б зруйнувала мій внутрішній спокій?
