Моя сестра Ліля добра і хороша людина, але ще до повноліття вона дізналась, що не може мати дітей. До 30 років так і не вийшла заміж, стосунки мала, але до одруження не дійшло. Тоді вона познайомилась з Іваном, він родом з села, живе там зі своєю маленькою дочкою. Матір пішла від них, коли дитині виповнилось 5 місяців. Я спочатку відмовляла сестру від нього, тому що це село, а ми самі родом з міста і думала, що їй там буде важко. Напевно у всіх є асоціації з цим, наприклад: полоти грядки на городі, садити картоплю та інші овочі, тримати господарство. А сестра не вміла навіть приготувати салат, тому ми були проти її рішення. Але через те, що Ліля не могла мати дітей, то вирішила, що це все-таки це її сім’я.
Через пів року вони з Іваном одружилася, а Оля -дочка чоловіка, почала називати її мамою. Ліля весь час присвятила дочці, ніколи не витратила лишню копійку на себе, завжди купувала якісь іграшки або ж одяг для дитини. Чоловік їздив на роботу в сусіднє село, тому сестра весь день сиділа з дівчинкою сама. Тоді, коли Оля підросла і пішла у перший клас, то всі місцеві дивувались наскільки дитина розумна на свій вік. Вона навчила її читати та рахувати.
Та раптом Олю знайшла її рідна бабуся по мамі та почала з нею листуватись. Після цього написала мати і запропонувала матеріальну допомогу, адже по її словам у неї все склалось досить непогано.
Перед зустріччю з Іваном моя сестра довгий час вела з ним бесіду у соціальній мережі. Він розповів, що виховує доньку самостійно, тому що мати покинула їх. Після листування вони зустрілись у нас в місті, де він був зі своєю донечкою. І по словах Лілі, дівчинка одразу припала їй до душі. Вона була з красивими карими очима та каштановим волоссям. Як не дивно, але дуже схожа на сестру.
Після цього вони вирішили жити усі разом у селі, де в чоловіка є будинок. Тоді Ліля і зрозуміла, що у неї нарешті з’явилась своя сім’я.
Батько розповів, що мати покинула їх, коли донечка була зовсім крихітною та поїхала у столицю в пошуках кращого життя. Адже по його словам, вона не могла жити у селі, а Іван переїхати не міг, адже у нього немає освіти та й роботу має хорошу, працює на будівництві у сусідньому селі. Весь цей час рідна мати навіть не поцікавилась життям своєї доньки. Ні дзвінків, ні повідомлень від неї не було.
Моя сестра сприймала Олю як рідну доньку, ні в чому не відмовляла їй та виховувала з величезною любов’ю. Найбільше вона полюбляла одягати дівчинку на свята у різні плаття і робити цікаві зачіски.
На ніч постійно розповідала їй казки та співала колискові. У дитинстві донька часто хворіла і Ліля постійно була з нею, ні на хвилину не відходила. Тому до нас у місто приїжджала досить рідко, проте ми не раз з нашою мамою були у неї в гостях і бачили з якою ніжністю вона відноситься до Олі. Все змінилось, коли доньці виповнилось 16 років, ми думали, що це перехідний вік та він пройде згодом, але з кожним роком вона поводила себе все гірше щодо до Лілі.
У них село невелике та усі знали, що моя сестра не рідна мати дівчинки. Так згодом дійшли плітки й до Олі. Спочатку вона не придала цьому уваги, але з часом все змінилось. Люди говорили, що все через рідну матір, мовляв вона була такою ж впертою і не доброю людиною. З кожним роком сестра все більше розчаровувалась в доньці, Оля втратила будь-яку турботу до неї. Навіть, коли у Лілі був поганий настрій, то донька не підходила, як раніше. При сварках, або деяких зауваженнях зі сторони моєї сестри відповідала фразою: «Ти не рідна матір, щоб говорити мені що робити.» Навіть коли Ліля заплаче після цієї фрази, то донька просто закривалась у кімнаті та навіть не старалась її заспокоїти чи вибачитись.
Оля активно вела листування з рідною мамою, а та пропонувала їм зустрітись, адже вона винна перед донькою і запрошувала до себе у гості. Адже зараз вона має практично усе: хороший будинок недалеко від міста, чоловік має декілька автомобілів, тобто живуть вони не бідно. Після цього Оля менше спілкувалась з Лілею, не розповідала їй нічого, раніше вони могли годинами говорити про усе на світі, але зараз це змінилось. І сестра розуміла, що причина цьому – рідна матір доньки.
Після року активної бесіди з цією мамою, вона поїхала до неї у гості. Сестра та її чоловік звісно були проти цієї поїздки, але Оля на той час була уже повнолітня і могла сама приймати рішення. Вона вчилась у місті в університеті, яке близько до будинку її рідної матері, тому на вихідні замість того, щоб приїхати у село, як завжди, вона поїхала туди. Я з нашою мамою, тобто бабусею Олі, намагались її відговорити від цього, мовляв, якщо хочеш пожити у кращих умовах, то приїжджай до нас у місто, адже ми її давно чекали. Та донька Лілі, все ж таки, поїхала до матері.
Сестра розповідала, що спочатку вони зідзвонювались кожного дня, але потім дзвінки стали все рідшими. А тоді взагалі говорили одне з одним лише на свята, Ліля телефонувала майже завжди, але Оля просто не брала слухавку. Лише виставляла фото у соціальних мережах з її рідною мамою, де вони, то за святковим столом сидять усі разом, то біля торгових центрів, куди вони ходять на шопінг. Здавалося б стали кращими подругами та забули усе, що було до цього, в тому числі й Лілю.
Так і вийшло, що сестра залишилась з чоловіком удвох. Він дуже змінився, напевно від того, що Ліля не приділяла йому уваги в той час, коли донька була з ними. Зараз Іван не частий гість удома, після роботи завжди залишається з друзями, напевно там йому цікавіше. Ось так моя сестра присвятила все життя доньці, яка згодом перестала з нею спілкуватись. І зараз виникає лише одне питання: як не втратити зв’язок з донькою?
