У нас із подругами були суперечки щодо стареньких людей. Одна подруга вважає, що за бабусями та дідусями доглядати можна. Головне вчасно їх годувати, і відноситися з ласкою. В знак подяки бабуся чи дідусь не будуть тягарем. Ті подруги, яким довелося доглядати своїх бабусь чи дідусів не розділяють їхньої думки. Це дуже тяжка праця, на яку витрачаєш багато сил і нервів. Але то наші рідні люди, які у свій час віддавали нам свою любов, навчили всьому доброму, щоб по життю йшли впевнено. Тому віддати борг, то наш святий обов’язок.
Невдовзі я дізналася, що подруга, яка говорила про ласку і вчасне годування збиралася забрати до себе двоюрідну тітку. Яка вже не може піклуватися про себе. Подруга з ентузіазмом розповідала, що вони готують окрему кімнату для тітки. Як влаштовують кімнату. І взагалі, їй приємно, що тітка погодилася доживати віку в їхньому домі. Ми поговорили ще трохи й розійшлися. Інші справи та клопоти відволікли від думки про подругу.
Минуло два місяці. Одного разу я зустріла її в магазині. Купувала продукти. Я підійшла, поздоровалася. Подруга глянула на мене, повернулася щоб піти, потім неначе опам’яталася, подивилась на мене. Нарешті їй дійшло хто привітався з нею.
Глянувши на подругу можу сказати, що то вже не та радісна жінка, який все по життю вдавалося легко. Надія стояла, нервово крутила в руці гаманець. Їй хотілося виговоритися, але часу обмаль, тому повинна бігти додому. Про тітку нічого не сказала. Десь через місяць ми знову зустрілися. На цей раз Надія нікуди не поспішала. Тому ми зайшли в кафе, взяли по чашечці кави і присіли за столик. Подруга почала свою розповідь.
– Спочатку, коли привезли тітку до мене додому, все було тихо, мирно. Їла те, що приготую, інколи розмовляли. Все почалося з того, що приїхали на вихідний діти. Привезли внучку, куди ж без неї. Вона жвава дівчинка, сміх, біганина. Шумно. Тітка вийшла і сказала щоб припинили голосно розмовляти. Але це ж дитина, якій півтора року. Як їй скажеш щоб поводилася тихо. Тітка вихідні стерпіла. Але після, почалося. Їжа несмачна, тарілка падає на підлогу. На підлозі килим лежить, щоб тітці м’яко ходити. Весь килим мокрий і брудний від постійного висипання їжі. Потім гірше, кожен ранок постіль мокра. Я розумію, коли людина не може ходити. Але ж вона вдень не лежить ні хвилини, а вночі знову те саме. Я чесно терпіла два місяці, потім оформили її в будинок для людей похилого віку. Можливо, я не права, але терпіти далі таке не маю наміру.
Буває і таке. Більше подруга не проголошувала ідеї, як доглядати стареньких.