Мене звати Олександр, і мені тридцять шість років. Так сталось, що у своєму житті я мав все, окрім одного, – сім’ї. Я проживаю зі своєю матір’ю у двокімнатній квартирі.
Батька не cтAл0 п’ять років тому. Я не хотів розчаровувати маму та підводити її, тож успішно вступив на факультет міжнародних відносин, закінчив його, після чого одразу знайшов роботу. Моя мама лише й чекала, поки я нарешті потішу її звісткою, що знайшов собі дівчину, вона дуже хотіла вже няньчити онуків. Стільки й мови про це було.
І через певний час у моєму житті таки появилася дівчина, звали її Поліна. Вона сама була ще студенткою, як згодом мені стало відомо, сім’я її небагата. Приїхала Поліна сюди із села. Але для мене це зовсім не мало значення. А от мама була проти такого мого вибору. Вона сказала, що ця дівчина мені не пара, і нам з нею краще припинити стосунки. Чи не вперше в житті я наважився не послухати маму та зробити так, як мені підказувало серце.
Ми почали зустрічатися. А через декілька місяців я таки привів Поліну в дім та сказав, що відтепер ми житимемо разом, а ще моя дівчина вагітна. У матері була своя версія щодо цього. Вона запевнила, нібито ця дівчина вдало обкрутила мене, щоб залишитися жити в місті. Ми почали жити з моєю мамою. Я бачив, як неохоче вона кладе їсти Поліні і як погано ставиться до неї. Щоразу надіявся, що між ними таки зав’яжуться дружні стосунки. Я намагався поговорити з мамою і пояснити, що дійсно кохаю Поліну. Тоді мені здалося, ніби вона трохи краще почала ставитися до моєї дружини. І це не могло не тішити.
Поліна ж виявилася дуже хорошою жінкою. Вона смачно готувала, в хаті завжди було прибрано. Дружина першою намагалась завести з мамою спільну мову. Мати ж не втрачала надій вивести мою жінку на конфлікт, а коли всі її спроби стали марними, трохи заспокоїлась.
Незабаром у нас появився син, Матвій. І моя мама будь-що вирішила зробити тест на батьківство. Особисто я ні на хвилину не сумнівався в тому, що я батько цієї дитини, тому вважав її пропозицію звичайною безглуздістю. І тільки, щоб довести це матері, ми з Поліною погодилися. Результат виявився очевидним – я справді був батьком тієї дитини.
Та мати не зупинялася. Вона відмовилася прописувати Поліну в нашій квартирі. Якось мама покликала мене та запропонувала те, від чого моє волосся стало дибки, – розлучитися з Поліною, а сина забрати собі. Мене це неабияк розлютило. Тоді ми зібрали речі та покинули мій дім. Відтоді з мамою я спілкуюся вкрай рідко. Шкода, що їй байдуже на мої почуття. Як на мене, це дуже егоїстично, тому поки що я не збираюся миритися з нею.
