Я радий за свою доньку, адже вона змогла знайти хорошого чоловіка.
Вони разом щасливо уже 10 років та, на жаль, не все завжди може бути добре. Вони ніяк не можуть стати батьками. Ні лікування, ні знахарки, ні штучне запліднення бажаних результатів не дало. Скільки грошей та сил було витрачено, але все даремно. В результаті донька з чоловіком вирішили взяти дитину з дитячого будинку.
Це дуже благородне рішення та я радів, що моя донька виросла такою хорошою людиною. Адже не кожен на таке наважиться. Тепер вони зможуть подарувати надію на щасливе майбутнє маленькій людині та стати для неї батьками.
Впродовж декількох місяців всі документи були оформлені та у нас в родині з’явилася дворічна дівчинка Марійка. Вона була дуже активною та щирою, вважала нас своєю родиною.
Я бачив, як доньці з чоловіком важко та незвично, тому на вихідних Марійка гостювала у нас з дружиною, щоб новоспечені батьки могли відпочити.
Згодом у нас з донькою відбулася складна розмова через те, що вона висловила своє бажання повернути Марійку до дитячого будинку. Казала, що їм важко з нею, що вони не знаходять спільну мову. От якби це була рідна дитина, то вони, можливо, лояльніше ставилися б до її бешкетів та капризів, а так вона зводить їх з розуму. Донька припустила, що Бог не даремно не дав їм дітей, можливо, вони й не створені для батьківства.
Я не міг повірити в те, що чую, мені так сподобалась Марійка та я уже звик, що вона моя онучка, я зовсім не бажав із нею розлучатися. Та не міг змиритися з думкою про те, що вона знову потрапить до дитячого будинку та буде позбавлена моєї уваги. Невідомо як дитяча психіка це сприйме та як це все відіб’ється в її майбутньому житті. Я усіма силами намагався відмовити доньку від такого рішення.
Проте донька була невблаганна та ми повезли Марійку назад до дитячого будинку. Усю дорогу дівчинка сміялася та гралася не розуміючи куди вона їде, та коли ми приїхали до подвір’я дитячого будинку, на мої очі почали навертатися сльози. Марійка перестала сміятися та не розуміла що відбувається.
Я взяв її за руку та сказав, що завжди буду її любити, а донька з чоловіком швидко пішли в машину.
Раптом з приміщення вибігла завідувачка та сказала, що дуже добре, що ми приїхали, адже знайшлася справжня мама Марійки. Сталося так, що рік тому вони їхали в автомобілі в гості, сталася аварія та жінка потрапила до лікарні, втратила пам’ять. Дівчинку відправили до дитячого будинку, оскільки не змогли знайти близьких та родичів дівчинки. Тепер все стало на свої місця.
Я зрадів, що так склалося і Марійка не буде покинутою, за завідувачкою вийшла жінка яка була як дві краплі води схожою на Марійку. Я запитав чи можу я іноді спілкуватися з дівчинкою та вона дала мені свій номер телефону, сказавши, що рідного дідуся у Марійки немає, то буде названий. Тепер Марійка з мамою іноді приїжджає до мене в гості.
Донька з зятем так і живуть без дітей та більше не думають ні про батьківство, ні про всиновлення. Хто зна, може це й на краще.
