Я ненавиджу людей який все дається легко. Почалося все з моєї молодшої сестри. Батьківську любов мені потрібно було заслуговувати гарною поведінкою, а її любили просто так, за те що вона є. Потім однокласниця у школі. Свої оцінки я буквально вигризала, а вона навіть не напружувалася, бо була дочкою директора.
В університеті нічого не змінилося. Така ж несправедливість. Поки я не спала днями й ночами й зубрила ту кляту філософію у якій нічого не розуміла, одногрупниця навіть не переймалася екзаменом, бо мала близькі стосунки з викладачем.
Після отримання диплома, влаштувалася на роботу. Думала, нарешті життя усіх порівняло, а де там. Моя колега та гарна подруга Марина раптово підвищення отримала на яке я розраховувала 4 роки! Навіть думки не було про те, що вона його заслужила, тому запитала прямо. А Маринка мені з щасливою посмішкою на обличчі зізнається, що з начальником нашим зустрічається. От і має перевагу над іншими.
Мене така злість взяла. Тоді й вирішила, якщо життя не дає мені нічого просто так, то я не горда сама взяти те, що хочу. Дочекалася, коли всі працівники офісу по домівках розійдуться. Маринку до дверей особисто провела. Вона від щастя аж сяє, каже, що треба до супермаркету, купити продукти й вечерю Борису Романовичу готувати. Навіть не запитала, чого це я затримуюся. Мені й краще.
Я спідницю вище задерла, верхні ґудзики на блузці розкрила, щоб все своє добро показати й пішла до Бориса Романовича каву пропонувати. Він чоловік у розквіті сил, очі на місці, все робоче. Каву так і не дочекався, а от солоденьке отримав. Після всього мене додому через ювелірний магазин відвозив. Так що я отримала не тільки те, чого прагнула, а й в додачу красивий золотий браслет.
Щоб Маринка себе пустими фантазіями не тішила, потурбувалася і про неї. Надіслала відео з нашими любовними утіхами, яке таємно знімала. Наступного дня подруги на роботі не застала. Звільнилася за власним бажанням. Борис Романович не надто засмутився. Мене до ресторану запросив. От сиджу думаю, що одягнути, щоб вигідно свою талію підкреслити.
Можете мене засуджувати, але до совісті не достукаєтеся. Я її під надійний замок посадила, щоб не заважала мені жити. У наш час щастя мають безсовісні. Ну а Маринка свого чоловіка ще знайде. Добре, що я їй очі на «коханого» відкрила, а то дурненька вийшла б заміж за такого козла. Хай краще я мучуся.
