Ми з Назаром завжди були аж надто різними. Він звик отримувати усе легко, батьки задовольняли усі його потреби. Він мій старший брат та вони завжди вважали, що у нього більше потреб, ніж у мене.
– Назар проб’ється в люди, а потім і тебе влаштує, – не один раз говорили вони.
Тому у нього все було найкраще: одяг, взуття, техніка. Я лише доношував за ним усе, від чого почувався дуже погано. Для мене це було принизливо. Я нижчий по зросту та всі штани мені були задовгі. Мама не завжди мала час підкласти їх та я одягався як опудало.
Проте батьки думали про майбутнє та заощадили кошти на купівлю однокімнатної квартири для кожного з нас. Вони все життя важко працювали, іноді їм доводилося виходити в додаткові нічні зміни. Я дуже вдячний батькам за це.
Коли Назару виповнилося вісімнадцять років, батьки вручили йому ключі від його власної квартири. Брат вдав, що зрадів, але потім зізнався мені, що ця квартира якась бідненька та замала для нього. Я тоді ще здивувався з його нахабності. Як у нього взагалі повертається язик, щоб таке сказати? Батьки недосипали ночей, а йому квартира маленька. Інші й такого не мають.
Потім вже я став повнолітнім та мені теж дісталася квартира. Вона була на декілька квадратних метрів більша, ніж квартира Назара. В момент її купівлі нерухомість подешевшала та батькам трапилася дуже хороша пропозиція. тоді ще подумав, що це справедливо, адже брату й так в житті діставалося все найкраще.
Назар як побачив ту квартиру, то просто оскаженів, кричав, що батьки люблять мене більше, ніж його якщо купили мені більшу квартиру, наголошував на тому, що він старший та йому має діставатися все найкраще. Мені було шкода дивитися на наших батьків, які не мали чого сказати у своє виправдання. Тоді я став на їх захист та розповів все як воно було. Назар тоді придумав, на його погляд геніальну ідею: ми маємо обмінятися квартирами.
– Ще чого? – сказав я.
Ми сильно посварилися. Батьки піддалися на його вмовляння та стали просити мене зробити те, що просить Назар. Я стояв до останнього. Але тоді брат привів вагомий аргумент: його наречена вагітна та вони скоро одружаться. “Ну якщо пара квадратних метрів його врятує, то нехай. Може, він тоді дасть мені спокій” – подумав я та погодився.
Я переїхав жити у квартиру брата, а Назар зі своєю нареченою переїхали жити в мою. Квартира брата була не така вже й маленька, в хорошому районі та й до роботи мені було ближче. Все склалося найкращим чином.
Згодом я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. У неї була дача, яку їй заповіла бабуся. Ми продали квартиру та дачу, вийшло купити двокімнатну квартиру. У нас народився синочок.
У Назара народилася ще двійня та тепер він почав зазіхати на батьківську квартиру. На той момент вони проживали у двокімнатній квартирі. Я був впевнений, що вони погодяться та не помилився. Вони завжди робили все, що він скаже.
Я не здивуюся, коли одного разу він закомандує, щоб вони продали однокімнатну квартиру, а самі пішли жити в будинок для літніх людей.
