Я неодноразово вже переконалася, що життя таке непередбачуване. Хоча б декілька разів, але принесе доля сюрпризів. Мене звати Мар’яна і це історія про мого батька.
Його дитинство минуло в роки війни, а молодість за сталінських репресій. З моєю бабусею, вони одружились в 55-му році й покохали одне одного. До речі, вони й досі разом. Останнім часом мій тато досить часто хворів і поки могли, доти піклувалась вся родина про нього вдома.
Моя дочка зараз в 9-му класі й зазвичай вона за ним доглядає після школи. Однак, цього разу стався жахливий випадом. У мого батька трапився інсульт і він зліг у лікарні. До сьогодні він ще там.
Вчора після роботи знову пішла до нього — провідати. Напекла пирогів й взяла кілька яблук і помчала до нього. Як тут, спостерігаю, як якась незнайома мені бабця бере його за руку. Я невтямки, що відбувається. Як виявляється, це його коханка. Прийшла й заявила, що кохає його й більше вони неспроможні приховувати свої почуття один до одного.
Питаю його: “А як же мама?” Він відповів: “Ми вже один одного давно не кохаємо!”. І про це я дізналась на 72 році його життя й 40-річчі їхнього шлюбу. Серйозно? Сказав потім, що мати про це й не знає навіть. В той момент, хотілось батька струсити щосили, але втрималась.
“І що тепер буде? Розлученння? Тільки посміховисько зробиш з себе, а її старою розлучницею” — сказала я татові.
На що він: “І нехай. Зате я її кохаю і буду кохати до смерті!”
